Дитяча література

ніхто не заступився за дитину, безслідно пройшов нелюдський вчинок учителя-економа. «Тільки в серці хлопського сина він не пішов гладко, а стався пер­шим насінням бурения, погорди і вічної ворожнечі проти усякого неволення та тиранства». Ці слова перегукуються з словами Т. Шевченка, який писав про свого ката дячка Богорського, що то був перший деспот, якого він зустрів у своєму житті. Цей учитель посіяв у ньому на все життя глибоку огиду до всякого насильства людини над люди­ною.

У оповіданні «Грицева шкільна наука» (1883) Франко осуджує антипедагогічну систему австрійської школи. Здібний сільський хлопчик, потрапивши до такої школи, як і більшість учнів, нічого не навчився. «Метод» навчання, різка вчителя викликали лише відразу до школи. «І всі вони під час того шкільного року заєдно робили собі блискучі надії, як то буде гарно, коли вони увільняться від щоденних різок, позаушників, штурханців, «пац» (биття тростиною по долоні) та «попідволосників» і як покажу­ться знову в повнім блиску своєї поваги на пасовищі».

І знову Гриць — пастух. Він з великим здивуванням почув від гусака «а баба галамага» —саме те, що рік вивчав у школі. «Гриць був зламаний, засоромлений! Гусак в одній хвилі переймив і повторив ту мудрість, що коштувала його рік науки!»

У цьому оповіданні Франко висміює систему навчання часів іноземного панування в Галичині.

Неможливо було тоді пробитись дітям з народу до світла науки, а кому й пощастило попасти до початкової школи, то їх учителі гнали «йти свині пасти», як це було й з Франком. Одні через шкільні умови змушені були кидати навчання, а інші, прагнучи вибитись з темряви, ги­нули в розквіті молодих сил

В одному із кращих оповідань «Отець-гуморист» (1903) письменник не тільки відобразив систематичне, ма­сове дітовбивство в школі отців василіян, але й гідно оці­нив справжніх учителів, які докладали багато зусиль до навчання і виховання дітей. Справжніх учителів було мало, верховодили в школі, проводячи лінію германізації, як пише Франко, отці гумористи-кати.

До Дрогобицької школи, де вчився оповідач у третьому класі, прислано було отця Телесницького для викладання польської, української й німецької мов, арифметики та спі­вів. Телесницький прославився як гуморист, хоча в нього не було жодної риси гумору. Його гумор — це їдка іронія, глибока ненависть і зневага до школярів. Знущання з дітей додавало «йому гумору, апетиту й здоров'я. Він входив у клас, мов укротитель диких звірів у клітку, і гуляв по­між нами, як необмежений пан наших тіл і душ»,— писав Франко. І чим більше діти були перелякані і заплакані, тим веселіший і «дотепніший» був учитель. Особливо любив він гострити свій дотеп на прізвищах своїх жертв. З «гумором» учитель доводить походження прізвища слабосилого хлоп­чика Козакевича —від козаків. «Терпи, козаче, атаманом будеш!» — і тростина «знов почала свою педагогічну ро­боту». Але тому, що хлопець від болю кричав, учитель «жартуючи» робить другий висновок, що не від козаків його прізвище походить, а від кози і дразнить: «козю-козю-козю, бе!»

До кожного прізвища він видумував примовки, які були тісно зв'язані з результатами побоїв. Ось учень «Волин­ський — осел дарданський», «Мороз — хтів би добре сісти, та не мож!», «Скрипух — чує, що задок запух».

Постійні знущання, щоденний страх

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14