Дитяча література

бути покараним прикро відбивались на навчанні. «По кількох неділях такої практики довів клас до того, що діти справді туманіли зо страху і поступи в науці були чимраз гірші». Біля дошки діти втрачали мову, пам'ять і були певні, що однаково дістанеться і тим, хто знає урок, і тому, що зовсім нічого не знає. Вони воліли зовсім не ходити до школи або при­ходити раз на тиждень, ніж бути катованими щодня. Від такої «науки» зникала у дітей веселість, вони ходили при» голомшені, мов у тумані.

Дехто з батьків намагався захищати права своїх дітей перед цісарським судом, але суд завжди був на боці гноби­телів, «биття вважалося тоді в Дрогобичі неминучим склад­ником педагогії, а особливо елементарної». В результаті такої законної «педагогіки» багато спотворених дітей вихо­дило з школи, а окремі зовсім гинули від «педагогічної роботи» тростини святих отців.

Жахливу картину змалював письменник — вбивство Телесницьким учня Волянського, який сидів на «ослячій» парті з оповідачем. Шкільна обстановка довела хлопця до такого стану, що він зовсім перестав сприймати те, що чув від учителя, не міг і слова сказати з вивченого уроку. А був це хлопець здібний, талановитий оповідач казок: «Він не запинався, не гикався, не повторяв поодиноких слів, як чинив, відповідаючи на питання о. професора. Його слова плили рівно, свобідно, були добірні та якісь такі мелодійні, що відразу хапали мене за серце».

З великою теплотою згадує оповідач про чудові розпо­віді свого шкільного товариша, якого Телеоницький довів до трагічної смерті. Отець Телесницький викликав Волян­ського до себе і різкими запитаннями затуманив голову так, що «бідний хлопець зовсім забув язика в роті». Отець «вхо­див чимраз у ліпший гумор», звелів покласти і подивитись, «звідки ноги ростуть». Хлопець просив дарувати йому цей останній раз, а якщо ні, то щоб бив не по голому тілі. Про­хання учня ще більше лютувало учителя. «І він сік, сік

. . Крик, виск, пищання нещасного хлопця, ніщо не зрушувало ката. Ось із-під вільхових сучків показалася кров, потекла струмком по білому тілі, на сорочку, на дошки. . . » Учень знепритомнів, а коли до нього повернулась свідомість, отець з гумором . запитує у нього, як спалось. Потім показав закри­вавлену палицю, краплі крові на стіні і промовив: «Отже, знай, се кутя з маком! Ти бачив, як на святий вечір ки­дають її на стелю і вона отакими бризками прилипне до стелі?» і тоді кажуть: «Сійся, родися, жито, пшениця, вся­ка пашниця!» Так само і в «ас. Із отакого сім'я має ви­рости пильність, умілість, послух, покірність. . . і всяка інша пашниця».

Коли хлопець, сідаючи на парту, з болю скрикнув, отець звелів усім сміятися. Діти зареготались силуваним сміхом. «Не правда, я вам не казав, що ви повинні тоді сміятися і тоді плакати, коли я   вам   скажу?   Видите,   преці (таки) я довів вас до того».

Проповідники релігії отці-монахи, які вислужувались пе­ред цісарською реакцією і польською шляхтою, посіли па­нуюче місце в системі так званої народної освіти. Вони, щоб зробити з дітей покірних служак, вбивали у них бажання до освіти, прищеплювали ненависть до школи, палицями ви­бивали інтерес дітей до всього світлого і прекрасного.

Реаліст Франко бачив і гідних свого покликання вчите­лів, які не мирились, протестували проти затуманюючої системи

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14