Дитяча література

освіти, які в практиці своєї роботи виховували в дітей свідоме сприймання наук, дозволяли радісний і весе­лий відпочинок під час перерви. Таким був викладач О. Красіцький. Він рішуче заступався за учнів, яких кату­вав гуморист. Прийшовши до Класу, в якому рік тому ви­кладав свою дисципліну, він не пізнав дітей. Всі були сумні, нерадісні. Глянувши на дитячі понівечені спини, він був страшенно обурений на отця Телесницького: «Вам треба було йти,— сказав Красіцький, — на псобійника, не на свя­щеника й учителя». Красіцький навіть не хотів руки подати на прощання, коли Телесницький переїздив до Добромиля. Він не міг тиснути руку, «. . . сплямлену найтяжчим злочи­ном — систематичного, масового дітовбивства».

У конфлікті з учителем-гумористом був і Білінський. Він довго працював народним учителем. Постарівши і втра­тивши зір, позбувся посади, а значить, і шматка хліба. Тоді Білінський організував у себе на квартирі своєрідний пансіон для незаможних учнів. Там діти мали всебічний догляд, а основне, що Білінський готував їх до лекцій. Що­денно приходив він з школярами до школи і, сидячи на зад­ній парті, прислухався до відповідей кожного свого вихо­ванця, Завжди він дозволяв розумне дозвілля дітям під час перерви, ніколи не карав їх. Не тільки його вихованці, вся школа любила старого вчителя, порадника і захисника. Він намагався захистити своїх вихованців від катувань Телесницького, доводячи гумористові, що діти вночі не сплять, вдень тремтять від страху бути побитими. Але отець і на цей раз виявляє свою «дотепність». Він запитав, чи бачить захисник букви, коли ні, то, певне, бачить широкі двері на вихід зі школи і за цим виганяє старого учителя геть. Учням довелося зазнати ще гірших знущань від Телес­ницького, аж поки цісарський уряд за вірну службу не перевів його в Добромиль монастирським проповідником.

Отже, кат був під захистом релігії й уряду, а люди науки переслідувались

Іван Франко виносить вирок захисникам мракобісся і реакції. В заключних словах оповідання він проклинає отця гумориста і «. . . тих, що поставили та толерували (тер­піли. — М. Я. ) його на тім становищі, і на всіх тих, що вчительство трактують як жорстоку іграшку та задоволення своїх диких інстинктів. . . »

На думку великого письменника, немає більшого щастя і почеснішого обов'язку, як бути вчителем і виховувати юнацтво в дусі безмежної відданості своєму народові. Ролі вчителя в системі навчання і виховання Франко надавав виняткового значення. Бо тільки той учитель, який керує­ться найпрогресивнішими надбаннями науки, зможе вихо­вати, навчити і допомогти учневі сформувати революційний світогляд.

Письменник виявляє глибоке матеріалістичне розуміння науки, рішуче критикував попівство і всіх тих, хто замість наукових знань пропагував релігійні догми, затуманюючи ними голови учнів. «Ви повинні знати, що наука, хотячи бути наукою, мусить відкинути віру. . . »,— писав Франко. Люди науки повинні говорити народові глибоку правду без всяких фраз і моралізацій. «Оставте фрази і моралізації попам, котрі ними присолюють і приперчують свої догми! Наука не знає ніяких догм і не потребує за тим нічого при­солювати ані приперчувати».

У розглянутому циклі оповідань Франко виявив себе визначним педагогом, обстоював найпрогресивніші методи навчання й виховання юнацтва, глибоко заглянув у душу юних героїв-школярів, майстерно зобразив їх психологію, широко розкрив внутрішній світ дитини.


4. Використання лірики Т. Г. Шевченка в роботі з

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14