Діяльність Одеського товариства історії та старожитностей (перша половина ХІХ ст.)

Діяльність Одеського товариства історії та старожитностей у галузі вивчення і збереження книжкових пам'яток (перша половина ХІХ ст. )

 Культурне надбання, яке залишає кожне покоління наступникам, підлягає збереженню, дослідженню й примноженню - в цивілізованому суспільстві це не повинно піддаватися сумніву. І особливо важливе місце в структурі цього надбання посідає книга як матеріальний носій культурної пам'яті народу, людства. Для української культури ставлення до книги як феномену культури можна простежити вже від доби Київської Русі, коли, за висловом М. Грушевського, "незалежно від свого змісту, котрий таки й не легко було сконтролювати й оцінити кожного разу, письмо й книга проголошувалися річчю святою для загалу" [1, с. 13].  

Однак відчуття святості книги, її цінності як пам'ятки духовності не одразу призвело до початку свідомої роботи над дослідженням історії вітчизняної книжності. Як самостійна наука історія книги в Україні остаточно сформувалася лише в 20-30-х роках ХХ ст. , в основному завдяки діяльності вчених Українського науково-дослідного інституту книгознавства, і на сьогодні має значні здобутки й оптимістичні перспективи [2, с. 40]. Однак той попередній підготовчий період, який призвів до виникнення українського історичного книгознавства як науки, все ще не достатньо досліджений. Причина цього полягає насамперед у самому характері цієї галузі наукової думки - міждисциплінарний її статус на стику історії, літературознавства, мистецтвознавства та філософських наук породжує "розпорошеність" зусиль вчених і, відповідно, фрагментарність наукових здобутків. Тому актуальними є будь-які зусилля по дослідженню історії становлення вітчизняної історико-книгознавчої науки насамперед тому, що процес її розвитку є важливим свідченням національного відродження українського народу і початку наукової рефлексії суспільства над власною культурою.

Особливо важливою в контексті сказаного є робота з дослідження здобутків українських збирачів та дослідників книги тих періодів вітчизняної історії, які були найбільш плідними для формування національної самосвідомості. Одним з таких періодів є 30-50-ті рр. ХІХ ст. , і однією з найважливіших для розвитку нашої культури на той час наукових організацій є Одеське товариство історії та старожитностей

 

Історіографія процесу формування українського книгознавства ХІХ ст. не є багатою. Історіографічні нариси про цей період наявні в ґрунтовних працях з історії вітчизняної книги Я. Ісаєвича [2] та Я. Запаска [3], існують дисертаційні роботи, що стосуються даної тематики, О. Колосовської та авторки цієї статті, на окремі моменти досліджуваної тут діяльності Одеського товариства історії та старожитностей вказується в спеціально присвячених цій організації працях, починаючи з Ф. Брауна [4]. Однак у вказаних публікаціях окреслені вище задачі не були предметом вивчення і, відповідно, не отримали належного висвітлення. В плані методологічному слід відзначити, що поняття "книжкова пам'ятка" використовується в тлумаченні, поданому Г. Ковальчук [5, с. 587].  

Отже, на початку ХІХ ст. в Україні вже були необхідні умови для того, щоб розпочалася систематична праця з історичного вивчення книжкових пам'яток. Серед факторів, які найбільше спричинили початок теоретичного та історичного осягнення національної книжкової спадщини, перш за все слід відзначити процес національно-культурного відродження українського народу, що викликало загальний інтерес до власної культури, в тому числі й книжності. Також важливим фактором слід вважати розвиток європейської науки про книгу. Наприкінці XVIII - на початку ХІХ ст. в Європі активно відбувався процес формування теорії бібліографії,

1 2 3 4 5 6 7 8

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні