Діяльність товариств Просвіта на Волині

осередками "Просвіти" взаємодіяли опозиційні щодо Польщі державні організації (зокрема Комітет захисту України, який діяв у Любитові). Прикладом того, що Луцька "Просвіта" займала опозиційну позицію до польської влади, було те, що вона єдина не делегувала представників на урочисту процесію з нагоди ухвалення першої конституції Польщі і не вивісила на своєму приміщенні польського прапора. Незважаючи на заборони польської влади, Луцька "Про­світа" прагнула об'єднати усю просвітню діяльність у єдиному товаристві "Волинська «Просвіта»". За ініціативою "Просвіти" у Луцьку відбулися два просвітні з'їзди, на яких вирішено заснувати "Во­линську «Просвіту»", яка мала б діяти на території всієї Волині, але польська влада не дала на це згоди.

З 1918 по 1932 р. діяли понад 600 читалень "Просвіти" у Кременці (Б. Козубський, М. Черкась­кий, С. Жук та ін. ), Дубно (М. Чучмай, М. Черкавський, Н. Кибалюк), Горохові (С. Книш), Володи-мирі-Волинському (А. Річинський, о. Д. Герштанський), Костополі (П. Рощинський). Належну увагу просвітяни приділяли організації духовного шкільництва, оскільки були занепокоєні станом освіти православних священиків на Волині. Про це свідчить той факт, що було прийнято резолюцію з'їзду "Просвіт" Волині 15 лютого 1921 р. на підставі доповіді І. Власовського "Українська школа на Во­лині", який констатував, "що життя вимагає негайного утворення української православної духовної семінарії" [3, 69].

Діяльність "Просвіт" мала багатогранний характер. Театрально-аматорська діяльність стала однією з найбільш поширених та важливих сфер діяльності "Просвіти". Це зумовлювалося тим, що театральне мистецтво було найбільш доступним і популярним засобом національно-громадського та морального виховання. До того ж воно сприяло поліпшенню матеріального становища просвітян­ських осередків. У звіті Воютинської філії зазначалось: "Аматорські вистави, як і раніше, відіграють видну роль в житті філії і як засіб освітньо-виховний, і як розвага, і як єдиний фонд"

Починаючи з середини 20-х років, Волинські товариства розпочали рух за організацію просві­тянських хорів. Майже кожна третя філія мала власний хор, що пояснювалося не тільки любов'ю волинян до пісні, а й тим, що ця справа майже не потребувала коштів. Сільські колективи в основ­ному нараховували 20—25 осіб, але були й великі, що складалися з 80—90 осіб, наприклад, у селі Цумань. Великою популярністю користувався хор сіл Воютин, Жидичин. Хористів запрошували в сусідні села - Блудів, Михлин, Білосток, Садів, Сьомаки, Смогилів та ін. Наприклад, на шевчен­ківські свята воютинський просвітянський хор на чолі з Й. Грушецьким та І. Сачуком пройшов вулицями Луцька, співаючи пісні на слова Кобзаря та українські народні пісні. Популярність вою-тинського хору була така велика, що до нього просилися співаки із сусідніх сіл - Несвічі, Гаті, Садова. Відомі місцеві хористи — О. Штуніна, Андрощуки, Гаврилюки, Нечипоруки, Коперляни, Пугачевські. У репертуарі хору було понад 70 псалмів та народних пісень. Воютинська "Просвіта" поставила опери "Наталка-Полтавка", "Запорожець за Дунаєм". Слід зазначити, що репертуар волин­ських хорів був багатим і різноманітним, виконувались твори композиторів Д. Бортнянського, А. Веделя, М. Лисенка. Оскільки просвітянський хоровий рух набував масового характеру, виникла необхідність створення професійної музичної освіти. 1928 р. з ініціативи ради Луцького повітового товариства розпочали роботу диригентсько-режисерські курси.

Саме завдяки активній діяльності товариств "Просвіта" на Волині створено хореографічний колектив "Гурток українських танців і співу", який очолював відомий балетмейстер В. Авраменко. Ним була створена у 1922-1923 pp. Луцька школа танцю, з якої вийшли такі обдаровані учні, як О. Бахов, М. Гасюк, С. Лісова,

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні