Дмитро Павличко

добра,

Як добро возз’єднання народу.

Щастя возз’єднання! Хто-хто, а трудящі західної гілки нашого роду прекрасно знають ціну оспіваному багатьма поетами золотому Вересню, який проніс добро і щастя на всю землю українську. Про цю історичну подію Д. Павличко пише вірші “Дві долі”, “Моя зоря”, “Мені минало  десять літ”.

Невеличка поезія “Спомин” з першої книжки Дмитра Павличка повертає нас до сумних часів, коли трудящі були доведені пілсудчиками до крайніх меж убозтва, хлопчик прибіг до школи босий, раптом випав сніг, малий повертається додому:

Дзвони дзвінок. Скінчились уроки.

Вертався я додому босоніж

Здавалось, не хвилини – цілі роки

Я йшов, ступаючи з ножа на ніж.

Захоплює проникливе поетичне узагальнення в останній строфі.

Коли сьогодні шлях отой згадаю, Гуцульщину я бачу дорогу,

Що йде до Вересня крізь даль безкраю.

Заплакала і боса, по снігу.

Уже з перших кроків у літературі молодий поет рішучу визначив своє місце бути солдатом у “армії життя”. Про це він з радістю повідомляє в своєму поетичному листі “Відповідь батькам” – творі, який  завершував збірку “Любов і ненависть” і в якому мовби підсумовувався ідейно-художній зміст книжки

Пізніше Павличко розповів про обставини, які викликали написання вірша: закінчилася війна, але темними ночами ще лютували націоналісти – мордували невинних людей, активістів радянського життя. Вбивства Ярослава Галана “зморозило не одну галицьку душу”. Поетів батько в листі остеріг сина бути обережнішим. “Та я не послухався, написав вірш “Відповідь батькам” і знаю, що на моєму місці батько вчинив би так само”, - розповідає поет у згаданому нарису “Тріумфальна арка Вересня”.

В основі поетичного послання Павличка лежить прийом контрастного зіставлення, антитези: щира, зворушлива любов до стареньких.

Я вас люблю великою любов’ю,

Бо добре знаю вашу міць і твердь,

Бо знаю, що за правду ви готові

Самі піти на муки й на смерть.

І біль у душі сина, завданий батьківською пересторогою, проханням бути обачнішим, обережнішим – не хулити “Святого”, не чіпати, “гадину з тризуби ротом”, - бандитів-лісовиків, і якщо не зовсім “покинуть віршувать, то складати “пісні – “та не з заліза, а з легкої вати”.

Поте утверджує свою позиції громадянина, борця за ідеали Жовтня, за правду на землі. Він твердо вирішив поставити слово “на чати”, недвозначно виклавши своє поетичне кредо.

Співати треба, звісно, і прозорі,

Про те, як шепче в лузі очерет,

Але людське забувши щастя й горе,

Який до чорта буду я поет.

Уже в перших творах Павличка чітко визначилися найприкметніші ознаки його поетичного голосу – чесність, відвертість, прямота, почуття відповідальності перед народом і перед історією. Свої вірші поет будує на гострих зіткненнях таких понять, як любов і ненависть, правда і брехня, велич і дріб’язковість, добропорядність, нікчемність.

Дмитро Павличко зростав під благотворним впливом літератури високої

1 2 3 4 5 6 7 8 9