Дмитро Павличко
ПЛАН
- Дмитро Павличко – “син простого лісоруба, Гуцула із Карпатський гір”.
- Життєвий і творчий шлях.
- Перша збірка віршів “Любов і ненависть”.
- Поезія “Спомин”.
- Збірка “Моя земля”.
- Морально-етична краса в поезії Д. Павличка “Таємниця твого обличчя”.
- “Якби я втратив очі, Україно. . . ” – сонет.
- “Граносла” – прощання з М. Рильським.
- Хліборобська праця в сонетах Павличка.
- Пісенна подія Павличка.
- Близькі та далекі дороги поета.
- “Дзвенить у зорях небо чисте” – романс.
- Значення творчості поета. Василь Земляк про нього.
“Я син простого лісоруба,
Гуцула із Карпатський гір.
Мені всміхнулась доля люба
У сяєві Кремлівських зір”, -
пише Д. Павличко у вірші, яким відкривається двотомник його вибраних творів
Дмитро Васильович Павличко народився 28 вересня 1929 року в селі Стопчатові тепер Яблунівського району Івано-Франківської області в родині селянина-бідняка. І гори вдалині, і річечка Лючка, що в’ється серед села – спокійна й сумирна влітку, а весняною повінню так розмивається, що всі місточки забирає; і матуся, добра, лагідна, і мудрий, статечний батько, і люди – трудівники невтомні – все, все яскравим видивом стоїть у пам’яті та й ніколи не зітреться. . .
З дніпровської кручі поет вдивляється в голубі далечі Лівобережжя. Гентам, у дарницьких лісах, загубилися батькові сліди. . . Мобілізований до австро-угорської армії, 1916 року під Луцьком він здався в полон. Поневірявся в таборах, утік з неволі до Києва,у лавах червоних бойових дружин боровся з білогвардійцями та петлюрівцями.
Згодом десь роздобув конячину і верхи дістався додому, де його знову узято на фронт.
Засуджений австрійськими властями до розстрілу за більшовицьку агітацію серед вояків, чудом вирвався з Бригідницької в’язниці у Львові. Знов повернувся до Стовпчатова.
Згодом зазнав він утисків і польських жандармів-пілсудчиків. Паноту гонористу ненавидів. І дітям батько передав свою ненависть та відразу до будь-якого насильства й зла, а також почуття національної гідності, самоповаги й гордості за працьовитий, хоч і упосліджений люд. Як і всі трудящі земляки-галичани, радо вітав прихід радянських воїнів у золотому Вересні 1939 року. Односельці довірили йому бути першим головою стовпчатівськго колгоспу.
Син згадує, що батько за працею ніколи не мав спочинку, умів красно й переконливо говорити.
Недарма в одному з “Сонетів подільської осені” поет звертається до батька:
Усе життя я доростати буду
До мудрості твоєї й доброти,
До висоти твого важкого труду
Дай до пісень мені слова знайти,
Щоб не було в них плісняви, ні бруду,
Згоріти дай у полум’ї мети.
Змалку