Дмитро Павличко

ПЛАН

  1. Дмитро Павличко – “син простого лісоруба, Гуцула із Карпатський гір”.
  2. Життєвий і творчий шлях.
  3. Перша збірка віршів “Любов і ненависть”.
  4. Поезія “Спомин”.
  5. Збірка “Моя земля”.
  6. Морально-етична краса в поезії Д. Павличка “Таємниця твого обличчя”.
  7. “Якби я втратив очі, Україно. . . ” – сонет.
  8. “Граносла” – прощання з М. Рильським.
  9. Хліборобська праця в сонетах Павличка.
  10. Пісенна подія Павличка.
  11. Близькі та далекі дороги поета.
  12. “Дзвенить у зорях небо чисте” – романс.
  13. Значення творчості поета. Василь Земляк про нього.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

“Я син простого лісоруба,

Гуцула із Карпатський гір.

Мені всміхнулась доля люба

У сяєві Кремлівських зір”, -

пише Д. Павличко у вірші, яким відкривається двотомник його вибраних творів

У цих рядках чується спокійний, упевнений голос людини, доля якої є долею його народу, поета, який своїм правдивим словом служить народу.

Дмитро Васильович Павличко народився 28 вересня 1929 року в селі Стопчатові тепер Яблунівського району Івано-Франківської області в родині селянина-бідняка. І гори вдалині, і річечка Лючка, що в’ється серед села – спокійна й сумирна влітку, а весняною повінню так розмивається, що всі місточки забирає; і матуся, добра, лагідна, і мудрий, статечний батько, і люди – трудівники невтомні – все, все яскравим видивом стоїть у пам’яті та й ніколи не зітреться. . .

З дніпровської кручі поет вдивляється в голубі далечі Лівобережжя. Гентам, у дарницьких лісах, загубилися батькові сліди. . . Мобілізований до австро-угорської армії, 1916 року під Луцьком він здався в полон. Поневірявся в таборах, утік з неволі до Києва,у лавах червоних бойових дружин боровся з білогвардійцями та петлюрівцями.

Згодом десь роздобув конячину і верхи дістався додому, де його знову узято на фронт.

Засуджений австрійськими властями до розстрілу за більшовицьку агітацію серед вояків, чудом вирвався з Бригідницької в’язниці у Львові. Знов повернувся до Стовпчатова.

Згодом зазнав він утисків і польських жандармів-пілсудчиків. Паноту гонористу ненавидів. І дітям батько передав свою ненависть та відразу до будь-якого насильства й зла, а також почуття національної гідності, самоповаги й гордості за працьовитий, хоч і упосліджений люд. Як і всі трудящі земляки-галичани, радо вітав прихід радянських воїнів у золотому Вересні 1939 року. Односельці довірили йому бути першим головою стовпчатівськго колгоспу.

Син згадує, що батько за працею ніколи не мав спочинку, умів красно й переконливо говорити.

Недарма в одному з “Сонетів подільської осені” поет звертається до батька:

Усе життя я доростати буду

До мудрості твоєї й доброти,

До висоти твого важкого труду

Дай до пісень мені слова знайти,

Щоб не було в них плісняви, ні бруду,

Згоріти дай у полум’ї мети.

Змалку

1 2 3 4 5 6 7 8 9