Дмитро Павличко

нікчемній

Побачив із його височини.

Образ співця “троянд і винограду” овіяний у Павличка, почуванням люблячого сина і учня, який складає шану своєму літературному наставнику, захоплюється велично його постаті:

Він України мав чарівну вроду,

Носив її наймення гордолиць,

Він виріс від суниць аж до зірниць,

Великий гран ослав свого народу.

В душі поета виростає несхитне бажання продовжувати діло вчителя – “так, як він, свою верстати путь”.

Тема хліборобської праці, образ хліба як символу достатку й добробуту ніколи не сходить з орбіти художніх пошуків митця. Прочитаймо рядки з двох сонетів, які мають однакову назву – “Хліб”:

Нема такого хліба на землі,

Як той, що моя мати випікала

На листі горіховому в печі,

Глибокій, мов тунель коло Яремче.

(“білі сонети”).

Цей хліб, що світить на моїм столі,

Поборює мою печаль і втому

Я сонце двигіт відчуваю в ньому,

Неначе пульс на власному чолі.

(Сонета подільської осені).

Хліб – запорука безсмертя, окраса вільної праці, трудівників. Ось один із них: “Вдень і, вночі, на сонці і в тумані блискочуть й мулять його плуги”. Так починається сонет “Тракторист”, герой якого невтомний у праці і водночас романтик (у сні мчить в ракетоплані). Щаслива усмішка прояснює його яйце, бо сон минущий, а дійсність багатша і щедріша від будь-якої фантазії (“в зерні пшениці більше дива, аніж в зорі, що з’ятрює блакить”).

Линуть у залі, линуть над світом чудові пісні поезії Павличка, мед олійні крила яким дав талановитий композитор Олександр Білаш

Творче приятелювання митців, сина Прикарпаття з сином полтавського краю почалося ще в 50-х роках. Ясність думки, висока образність Павличкових творів і задушевні мелодії Білаша припали до вподоби людям.

Особливо полюбилася народу пісня роздум “Два кольори”. Тим, що йдеться про вишивання, про рідну матір, людську долю з її Шляхами – дорогами вона перегукується із Славнозвісною “Піснею про рушник”. А Малишка. Але тут не наслідування – просто два визначні поети вдалися до одного народного джерела і кожний по-своєму оспівував і рідну серцеві матері і любиме народом вишивання. Як і в багатьох інших творах. Д. Павличка в основі пісні – контраст між червоним і чорним, між добром і злом, між радістю і горем, які символізують ці кольори.

Вишита червоними й чорними нитками, подарована матір’ю юнакові, який іде “у світ незнаними шляхами”, сорочка, як Малишків рушник, уособлює все життя, дороги, долю. В ній і горе, і радощі і любов, і журба. Зворушливими й мужніми словами говориться в пісні про вірність рідному дому:

Мене водило в безвісті життя,

Та я вертався на свої пороги.

Переплелись, як мамине шиття,

Мої сумні і радісні дороги.

І, побувавши в світах пізнавши й переживши багато (“Мені війнула в

1 2 3 4 5 6 7 8 9