Добро і зло - філософські питання

різного роду маніяки, всілякі демонічні персонажі, проте йдеться не про них, а про найзвичайніші побутові прояви зла. ) Легко побачити, що в усіх згаданих чотирьох кон­цепціях зла за очевидних і принципових відмінностей між ними (а ми навмисно навели тут принципово різні, в дечому й несумісні концепції) простежуються, однак, і спільні типологічні риси, що й дають змогу створити певний узагальнений образ зла. До таких рис безсум­нівно належать: — порушення суб'єктом зла порядку й міри, узгод­женості з іншими рівнопорядковими йому одиницями. Так, сили хаосу руйнують античний космос, Люцифер повстає проти цілості божественного світоустрою, реакційний клас, за Марксом, стає впоперек дороги прогресивного розвитку людства, самозакоханий егоїст порушує гармонію міжлюдських стосунків*; — зосередженість на собі — якість, що її Г. С. . Ба-тищев влучно назвав «своєцентризмом». Для суб'єкта зла в усіх розглянутих, як і в інших подібних випадках, існує, по суті, тільки він один, він — центр власного Всесвіту; інтереси навколишнього світу й людей, що його оточують, завжди лишаються для нього чимось значно менш важливим, ніж власні інтереси; — самоствердження всупереч іншим і за рахунок цих інших, так само як і за рахунок цілого, до якого належить суб'єкт зла. Так прагнуть самоствердитися в античному світі елементи хаосу й безладдя, Люцифер починає свій бунт проти Бога заради гордовитого само­ствердження, самостверджуються і вбачають у цьому сенс власної активності злочинні угруповання й зви­чайні собі егоїсти, що ми їх бачимо навколо себе. .
 

Додамо, що дану обставину підтверджує й етимологія. Так, англійське evil (зло) і рівноправне йому німецьке das Ubel походять, як вважають деякі дослідники, від тевтонського ubilez, що означає «те, що виходить за належну міру», «те, що переходить власні межі».

Якщо підсумувати сказане, моральне зло постане перед нами як своєцентристське самоствердження суб'єкта всупереч інтересам інших суб'єктів, а також цілого, до якого він належить (при цьому сама настанова на самоствердження вже передбачає відповідний волевияв даного суб'єкта). Може здатися, що сказано­му дещо суперечить такий вражаючий прояв зла у XX ст. , як панування тоталітарних режимів, що начебто уособлювали, всупереч наведеному визначенню, саме пріоритет цілого над частинами, котрі це ціле склада­ють. Важливо, однак, мати на увазі, що тоталітаристські сили, виступаючи від імені суспільного чи національ­ного цілого, реально це ціле ніколи не репрезентують. По суті й тут перед нами лише певна соціальна група, частина, партія, що інфікована своєцентризмом і праг­не до самоствердження за будь-яку ціну — від імені й за рахунок того цілого, частиною якого, хоч і правля­чою, вона є. Таким чином, викладене розуміння зла загалом підтверджується і розглянутим випадком. Утім, це ще далеко не все, що можна сказати про зло. Важли­вий аспект його дальшого осмислення пов'язаний, зок­рема, з боротьбою субстанціалістських і антисубстан-ціалістських уявлень про нього.  

ПРОБЛЕМА СУБСТАНЦІЙНОСТІ ЗЛА 

Субстанціалістське розуміння зла 

Одна з найважливіших розме­жувальних ліній в історії світо­вої етики пов'язана з відповід­дю на запитання: чи є зло за своєю суттю лише чимось негативним, лише запереченням і руйнуванням добра — чи воно позначає якусь особливу самодостатню реаль­ність, тобто субстанцію, що корелятивне співвідно­ситься з добром, проте має власні витоки в бутті? Класичний взірець концепції субстащійності зла, що вихо­дить з

1 2 3 4 5 6 7 8 9