Досвід соціального захисту населення за кордоном

дало можливість на короткий час вирішити деякі економічні й соціальні проблеми безробіття, а також питання, пов'язані з розвитком інфраструктури регіонів, охороною довкілля тощо.

Іншою, взаємопов’язаною проблемою, поряд з безробіттям, є бідність.

Бідність — проблема, яку успадкує і нове тисячоліття. В 2002 р. , за даними Світового банку, 1,5 млрд. чоловік на нашій планеті існувало лише на один долар в день. Здається, що проблема бідності є вічною — вона завжди існувала і завжди існуватиме. Правда, були часи, які соціалісти-утопісти називали “золотим віком”, коли, як вони вважали, не було бідних і багатих. Але утопісти помилялись — бідність існувала і тоді, хоча вона і не була персоніфікована. У первісному суспільстві теж страждали від голоду. Тільки тоді не було розшарування на класи, поділу на заможних і незаможних, не існувало “соціальної” бідності, яка породжує почуття несправедливості.

Сучасні держави використовують різні засоби для вирішення проблеми бідності. Найбільших успіхів в боротьбі з бідністю досягла так звана соціальна держава, яка бере на себе турботу про матеріальне становище своїх громадян, проводить сучасну соціальну політику.

Така держава сприяє збереженню стабільності, суспільної злагоди, попереджає гострі соціальні конфлікти.

Поняття “соціальна держава” з’явилось у першій половині ХІХ ст. В 1848 році у Франції обговорювалась можливість такого визначення держави. Пізніше це поняття використовували паризькі комунари. Але конституційне закріплення це поняття дістало лише після Другої світової війни в ряді країн Європи — Франції, ФРН, Іспанії. Сьогодні і в конституціях деяких найбідніших країн Африки записано, що вони є соціальними державами. Хоча проголошення держави соціальною не означає, що вона така насправді. США є соціальною державою, хоча це не записано в Конституції країни

Соціальна держава постає як продукт тривалого розвитку. Потрібні певні передумови для її виникнення. До чинників, що обумовили виникнення соціальної держави, відносяться достатньо високий рівень економічного розвитку, що є результатом суспільної модернізації; громадянське суспільство; культура, для якої характерні солідаристські традиції і т. ін.

Наприкінці 70-х — на початку 80-х років ХХ ст. в деяких розвинутих країнах Заходу відбулася так звана неоконсервативна революція. В цей період почала ставитись під сумнів сама можливість існування соціальної держави. Головною причиною цих змін була економічна криза. Якщо взяти до уваги, що соціальна держава сформувалась у 50-60-ті роки, то вже лише через кілька десятків років вона почала переживати серйозну кризу. У цьому контексті постановка питання про можливість існування такої держави була цілком виправданою. Критика соціальної держави зводилась в основному до наступного: державне регулювання економіки менш ефективне, ніж ринкові механізми регулювання, оскільки ринок більш чутливий до попиту; соціальна держава виховує патерналізм, призводить до появи людей, які не бажають працювати, живуть за рахунок інших і т. ін.

З кінця 30-х і по 90-ті роки включно державні соціальні витрати в розвинутих країнах світу постійно зростали. Так, у США в 1938 р. ці витрати становили 16,9% від ВВП, у 1975 — 34,6%, а в 1993 — 38,7%. У ФРН, державі з соціальною ринковою економікою, теж спостерігалось зростання витрат у ті ж роки відповідно 43,6%, 48,9%, 50,8%. У Великобританії в 1993 р. державні соціальні витрати становили 54,8% від ВВП (рис. 1).

 

Рис. 1. Державні соціальні витрати в розвинутих країнах світу, % до ВВП

Значна частина цих коштів йшла на освіту, медичне обслуговування, підтримку доходів населення, житлове будівництво, соціальні

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні