Довірча власність чи договір управління майном

Довірча власність чи договір управління майном.

Розробка нового законодавства нерідко характеризується пошуками рішень і вжиттям заходів, які мають задовольнити потреби усіх суб’єктів. При цьому інколи використовуються конструкції, апробовані в закордонних правових системах, хоча не завжди таке "запозичення" є виправданим, тим більше в разі простого копіювання "чужих" правових рішень.

Яскравим прикладом недоцільного використання юридичних конструкцій, запозичених з інших правових систем, є закріплення в українському законодавстві конструкції "довірчої власності".

Відповідно до положень кодексу, за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає іншій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

Предметом договору управління майном можуть бути підприємство як єдиний майновий комплекс, нерухома річ, цінні папери, майнові права та інше майно. Не можуть бути предметом договору управління майном грошові кошти, крім випадків, коли право здійснювати управління грошовими коштами прямо встановлено законом. Майно, передане в управління, має бути відокремлене від іншого майна установника управління та від майна управителя. Майно, передане в управління, має обліковуватися в управителя на окремому балансі, і щодо нього ведеться окремий облік.

Установником управління є власник майна. У разі переходу права власності на майно, що є предметом договору управління, від установника управління до іншої особи договір управління не припиняється, крім випадків, коли право власності на майно переходить внаслідок звернення на нього стягнення. Вигоди від майна, що передане в управління, належать установникові управління. Установник управління може вказати в договорі особу, яка має право набувати вигоди від майна, переданого в управління (вигодонабувача).

Договір управління майном припиняється у разі: 1) знищені майна, переданого в управління; 2) припинення договору за заявою однієї із сторін у зв'язку із закінченням його строку; 3) смерті фізичної особи - вигодонабувача або ліквідації юридичної особи - вигодонабувача, якщо інше не встановлено договором; 4) відмови вигодонабувача від одержання вигоди за договором; 5) визнання управителя недієздатним, безвісно відсутнім, обмеження його цивільної дієздатності або смерті; 6) відмови управителя або установника управління від договору управління майном у зв'язку з неможливістю управителя здійснювати управління майном; 7) відмови установника управління від договору з іншої, ніж указана в пункті 6 цієї частини, причини за умови виплати управителеві плати, передбаченої договором; 8) визнання фізичної особи - установника управління банкрутом.

На підставі аналізу положень ЦКУ щодо договору управління майном можна визначити такі характерні ознаки управління майном за українським цивільним законодавством:

1) правовідносини, пов’язані з управлінням майном, складаються між рівними, майново самостійними та незалежними один від одного суб’єктами цивільного права: власником майна, управителем та вигодонабувачем (бенефіціаром), які не мають права впливати на особу контрагента, як це має місце, наприклад, у взаємовідносинах власника майна та суб’єкта права повного господарського відання (оперативного управління);

2) безпосередньою підставою виникнення управління майном у всіх випадках є договір, що укладається між власником майна та управителем;

3) правовідносини, пов’язані з управлінням майном, не відносяться до числа особисто-довірчих (фідуціарних) правовідносин, хоча

1 2 3

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні