Драматургія Івана Франка
Перша назва п’єси була „Жандарм”. Та заборона цензури виявилася й корисною: довелося змінити її; щоправда, змінилося також і дещо істотне у тексті, але ті зміни з часом відпали, а узагальнюючий заголовок, який виражає ідею твору, залишився: „Украдене щастя”. Ясна річ, Микола Задорожний не розуміє, що принизив його не Михайло Гурман – зовсім нещодавно такий самий селянин, а нині жандарм, - як не розуміє й того, що щастя вкрадено не тільки в нього. Своє глибоке розуміння цієї проблеми було в І. Франка, який ще за десять років до створення п’єси опублікував статтю „Жіноча неволя в руських піснях народних”, де розмірковував про безправне становище жінки як наслідок соціальної та економічної нерівності.
Доля Анни пов’язана з уже відомим сюжетним мотивом: брати дівчини, щоб не ділити з нею батьківську спадщину, одурили її, сказавши, що її коханий загинув на війні, й видали заміж за власного наймита – тихого, сумирного
Найтяжчі муки у цьому „трикутнику” випадають на долю Анни, оскільки вона переживає ще й внутрішній конфлікт, до того ж – подвійний. Один з них явний – між почуттям до Михайла та обов’язком перед чоловіком – Миколою. Чоловікові вона присягала на вірність перед алтарем, а Михайлові – ще раніше приносила сердечну клятву, і виходить, що в її душі зберігається ще й почуття обов’язку перед Михайлом, яке вона тривалий час тамує в собі.
„Кожен з цих героїв протестує і бореться за своє щастя, на яке він має право, але всі вони самотні в своїй боротьбі, не розуміють того, що помиляються, вбачаючи один в другому свого ворога”. Трагічна розв’язка неминуча, і до неї невідворотно й веде кожен