Драматургія Миколи Куліша

Драматургія Миколи Куліша

Драматургічна діяльність М. Куліша вмотивовано зіставляється з творчістю В. Шекспіра, Ж. -Б. Мольєра, Й. Гете, Г. Ібсена, Б. Шоу, Б. Брехта, Т. Уільямса та інших драматургів цього ряду. Кулішеві характери й колізії так само рельєфні, колоритні, різноманітні, трагедійно загострені, як у п'єсах Шекспіра. Художні реалії М. Куліша так само узагальнені у своїй гротескності й пародійній епатажності, як і комедії Мольєра. Драмам і трагедіям Куліша властива така ж настано­ва на глибинність інтелектуальних і філософських пошуків, як і творам Гете Кулішеві п'єси відрізняються такою самого орієнтацією на поєднання ліричного й соціального, символічного й алегоричного, інтимно-особистісного й масш­табно-людського, як і драми Ібсена. Творам українського драматурга притаман­ний такий самий тонкий, проникливий аналіз психологи га форм вираження сучасного буття, як і п'єсам Шоу.

М

Куліш не поділяв модну в українській літературі 20-х років XX ст. відмову від психологізму й психологізації У його творчій постаті вдало синтезувалися досягнення національної художньої естетики й західної психологічної га фор­мотворчої культури.

У своїй «Автобіографії» Микола Куліш подає деякі факти свого життя злидні батрацької батьківської родини в Миколаївській губернії, найми з раннього ди­тинства, шалений потяг до навчання, гімназія екстерном, відсутність грошей, мобілізація на фронт, швидка кар'єра в радянській провінції — спочатку в Олешках, а потім у Херсоні, з 1922 р - в Одесі, вступ до партії в 1919 р. Кращі п'єси драматурга - «Народний Малахій». «Мина Мазайло», «Маклена Граса» — були заборонені невдовзі після прем'єри, частину з написаного взагалі не було дозво­лено до вистави, як і «Патетичну сонату».

У своїй творчості Куліш, поділяючи фундаментальні художньо-світоглядні настанови Леся Курбаса, виходив з програмної естетичної домінанти, що «драматургія мусить весь час непокоїти, збуджувати, загострювати, навіть за іншого разу занадто загострювати деякі проблеми і ніколи не пристосовуватись до міщанських смаків глядача», як творець «Народного Малахія» та «Патетичної сонати» сфор­мулював своє кредо в Харкові в червні 1929 р. під час виступу на театральному дис­путі щодо досягнень і перспектив українського сценічного мистецтва.

Цим пафосом занепокоєння життєвими проблемами, загострювання реаль­них, існуючих конфліктів пройняті всі його п'єси, що на сьогоднішній день ' дійшли до нас, причому не лише драми («97», «Комуна в степах», «Закут», «Вічний бунт», «Прощай, село»), але й комедійні твори («Хулій Хурина» та «Мина Мазай­ло»). У Кулішевих комедіях драматизм концептуально-сюжетної гостроти набу­ває у своїй художній основі зовсім не комічного звучання.

Найважливішою рисою таланту Миколи Гуровича Куліша є трагедійність світо­бачення, яке поступово перетворювалося на трагікомічне, трагіфарсове, що виз­начає тип сучасної культури взагалі. Тому нема потреби поділяти творчість дра­матурга на «канонічну» та «протестантську» Виразно «апокрифічне» забарвлення має не тільки «Народний Малахій», але й перша п'єса Куліша — «97», яку чомусь і досі вважають традиційно-психологічною драмою. Автор передбачив «істори­чне значення» свого твору, що сьогодні асоціюється з подіями не двадцятих, а тридцятих років. І такий анахронізм цілком виправданий. У 1932—1933 pp. пись­менник після подорожі на південь України захворів від того офіційного соціа­лістичного геноциду, який побачив на власні очі

Як драматург Микола Куліш послідовно йшов до створення драми модерну, яка за останні сто років отримала в різних країнах кілька назв — від драми експресіонізму до драми абсурду. Український мистецький авангард 1920-х

1 2 3 4 5 6