Духовно-академічна філософія XIX - початку XX ст.

План

1. Феномен духовно-академічної філософії 

2. Проблеми логіки і гносеології у творчості І. Скворцова та В. Карпова.  

3. Шелінгіанські мотиви у філософії П. Авсенєва та Й. Міхневича.  

4. Філософський теїзм П. Ліницького та метафізика П. Кудрявцева.  


1. Феномен духовно-академічної філософії

Духовно-академічне філософування у XIX – на початку XX ст. було складним і розгалуженим культурно-історичним явищем, що розвивалося у межах православної традиції і своїм генетичним корінням сягало далеко за межі ранньослов´янської релігійно-філософської культури. Формальним змістом його були насамперед філософські курси, які викладали впродовж XIX ст. у духовних академіях тогочасної Росії. Крім них, до духовно-академічного філософування можна зарахувати філософські статті в богословських часописах, які видавали при цих академіях, а також диспути і дискусії, що виникали внаслідок діяльності різних релігійно-філософських товариств при академіях. Загалом ідеться про творчі пошуки і здобутки професорів, викладачів духовних академій.

На початку XIX ст. в Російській імперії, до складу якої входила Україна, були сформовані чотири духовних академії – в Санкт-Петербурзі (1809), Москві (1814), Києві (1819), Казані (1842). Освітні реформи, розгорнуті Олександром І у 1802–1804 pp. і продовжені у майбутньому були найвпливовішим чинником соціокультурного контексту реформування Києво-Могилянської академії, її трансформації у Київську духовну академію, яка була націлена на виконання нової суспільно-культурної місії.

Київську духовну академію планували відкрити у 1816 р. Однак цього не сталося у визначений термін. Затримка з відкриттям КДА виникла у зв´язку з відсутністю відповідних наукових кадрів

Ні професура, ні студенти старої академії не відповідали новим потребам і загальним вимогам нового статуту. У зв´язку з цим упродовж двох років замість КДА функціонувала духовна семінарія, яка мала готувати студентів і викладачів для нової академії. Тоді керівництво духовними училищами Київського духовно-навчального округу тимчасово здійснювалося Петербурзькою духовною академією. Із Петербурга прибули на посаду ректора і професора богослов´я преосвященний М. Богданов-Платонов, а також два викладачі, серед яких був і професор філософії І. Скворцов.

Відкриття КДА як принципово станово вищого навчального духовного закладу відбулося 28 вересня 1819 року. Більшість студентів академії була дітьми священнослужителів, що зумовлювалось спеціальними указами Святого Синоду та Київської консисторії, згідно з якими священики зобов´язувались віддавати своїх дітей на навчання під загрозою штрафу, позбавлення парафії і навіть переведення у селянський стан.

Філософська спільнота КДА мала науковий вплив. Зокрема, І. Скворцов був авторитетним в освічених колах всієї Російської імперії, саме він здійснив у викладанні філософії перехід від традиційного вольфіанства до кантіанства та інших філософських систем. Він, як і О. Новицький, П. Авсенєв, С. Гогоцький, працював професором в Університеті Св. Володимира і зробив, на думку українських істориків В. Шульгіна та М. Владимирського-Буданова, внесок у розвиток філософії. Автором першого в Росії багатотомного видання з історії філософії був О. Новицький, автором першого в Росії філософського словника – С. Гогоцький. Кращим перекладачем праць Платона у XIX ст. був В. Карпов, а Й. Міхневич переніс філософські традиції КДА до Рішельєвського ліцею, де вплинув на зародження фундаментальних ідей «філософії загальної справи» тодішнього студента М. Федорова. Відчутним був вплив П.

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні