Егейська, або кріто-мікенська культура

Егейська, або кріто-мікенська культура 

Антична доба — період якісних змін в історії людської цивілізації, період народження нових форм суспільного й культурного життя. Для нас вона важлива насамперед тим, що заклала підвалини європейської культури.

Щодо хронологічних меж античності серед дослідників немає одностайності. Історики датують перші вияви культурного життя на території Греції III — II тисячоліттям до нашої ери. Кінцем давньогрецької культури вони вважають заво­ювання її останніх осередків римлянами наприкінці І століт­тя до нашої ери.

Розпочинаючи знайомство з давньогрецькою культурою, зазначимо, що Греція, греки — слова латинського походжен­ня. Самі греки від VIII—VII століть до нашої ери називали себе еллінами, а свою країну Елладою. Поняття «античність» так само не грецького походження: ним італійські гуманісти епохи Відродження позначили греко-римську культуру, яку вони вважали за найдавнішу (від лат. antiquitas — давнина). Проте їй передувала ще давніша кріто-мікенська культура, деякі риси й надбання якої успадкувала еллінська. Тому саме з неї традиційно починають вивчення античного світу.

На межі III — II тисячоліть до нашої ери острови й узбе­режжя Егейського моря стали ареною розвитку своєрідних культур. Особливо вирізнялися острів Кріт і місто Мікени в північно-східній частиш півострова Пелопоннес.

Вірогідні свідчення про егейську культуру зберегла грець­ка міфологія, уславивши острів Кріт оповідями про головно­го грецького бога Зевса, про відважного героя Тесея, про страхітливе чудовисько Мінотавра, про політ Ікара тощо. Але не лише грецька міфологія, а й праці грецьких істориків, єгипетські тексти згадують про крітське царство як про мо­гутню морську державу, утвердженню якої сприяли вигідне географічне положення — між Європою, Північною Афри­кою та Малою Азією — і непереможний флот

Відкрити світові крітську цивілізацію допомогли архео­логічні розкопки Артура Джона Еванса на межі XIX—XX століть. Мікени, другий центр егейської культури, ще раніше розкопав німецький дослідник Генріх Шліман, шукач славнозвісної Трої. Ці археологічні дані та розшифрування однієї з трьох знайдених писемностей (ієрогліфічне, лінійне письмо А, лінійне письмо Б) допомогли відтворити картину кріто-мікенського культурного життя.

Близько 2400 року до нашої ери на острові Кріт існували самостійні міста (Кносс, Фест, Тіліс та ін. ), в яких і розпо­чалася крітська цивілізація. Від 2000 до 1750 року до нашої ери триває період «перших палаців» крітської культури. Через страшні катастрофи вона занепала приблизно років на п'ятдесят, проте знову розквітла в епоху «других палаців», коли легендарний цар Мінос, засновник мінойської династії, об'єднав крітські міста під егідою Кносса. Завдяки потужно­му флотові Кносс панує не лише на острові, а й на архіпела­гах та узбережжі Егейського моря, зокрема в частині конти­нентальної Греції.

Крітська культура доби свого розквіту — це культура бронзи. Кріт постачав бронзові вироби (зброю, прикраси, витончений посуд) всьому егейському світові. Ця цивілізація так і не перейшла до заліза.

Кліматичні та ландшафтні умови сприяли землеробству, скотарству (звідси особлива роль биків у міфології), морській справі й торгівлі. Археологічні знахідки засвідчують високий рівень професіоналізму ремісників. Крітська культура уславилася вазовою керамікою (вазовий розпис у стилі камарес). Інша унікальна її ознака — палаци. Крітська культура перебувала в оточенні східних деспотій і, маючи широкі контакти з ними,

1 2 3 4

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні