Економічні засади лізингових угод

Економічні засади лізингових угод

Організація, ефективний розвиток і функціонування лізингових посередників значною мірою залежать від економічного механізму взаємовигідних відносин між лізингодавцем та лізингоодержувачем (орендарем). Відправним момен­том для створення такого механізму є визначення вигод та переваг лізингу для кожного із суб’єктів лізингової угоди. Мотивація до взаємодії лізингодавця й орендаря ґрунтується на конкретних економічних розрахунках. Мета лізингодавця — отримати прибуток за рахунок надходження лізингових платежів за передане в лізинг майно. Мета орендаря — отримати в користування сучасне майно за якомога вигідніших умов його оплати. Відомо, що за відсутності достатніх власних коштів, формами залучення майна для операційної діяльності є придбання їх шляхом купівлі з використанням для цього фінансового кредиту банку, або одержання майна внаслідок здійснення лізингової операції.

Величина грошових коштів, необхідних для купівлі майна за допомогою фінансового кредиту банку, включає складові елемен­ти суми, які погашають заборгованість за кредитом, та суми, що виплачуються банку як плата за одержаний кредит. Остання складова встановлюється у відсотках від суми кредиту за відповідний період користування ним. Порядок відшкодування кредиту і нарахованих за ним відсотків установлюється сторонами при укладенні кредитної угоди. Розмір відсоткової ставки визначається банком залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозиції, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки та інших чинників.

За користування майном, одержаним у лізинг, орендар сплачує лізингові платежі. Лізингові платежі забезпечують відшкодування вартості об’єкта лізингу, зносу, додаткових витрат лізингодавця, пов’язаних із договором лізингу, та одержання останнім повного прибутку

Згідно із чинним законодавством, лізингові платежі передбачають:

— суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості об’єкта лізингу, що амортизується за термін, за який вноситься лізинговий платіж;

— суму, що сплачується лізингодавцю як відсоток за залучений ним кредит для придбання майна за договором лізингу;

— платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

— відшкодування страхових платежів за договором страхування об’єкта лізингу, якщо об’єкт застрахований лізингодавцем;

— інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.

Розміри, спосіб, форма і терміни внесення лізингових платежів та умови їх перегляду визначаються у договорі лізингу за домовленістю сторін. Величина періоду, за який вноситься лізинговий платіж, встановлюється за договором лізингу і може бути нерівномірною.

Порядок здійснення лізингових платежів значно гнучкіший, ніж за кредитними угодами, бо надає можливість лізингоодержувачу розробити графік лізингових платежів, узгоджений із надходженням його доходів.

Лізингові платежі класифікують за кількома ознаками (рис.  5).

Ми вже характеризували сутність грошових, компенсаційних та змішаних платежів.

Платежі з фіксованою загальною сумою вирізняються регуляр­ним періодичним відшкодуванням вартості майна рівними частинами упродовж усього строку угоди.  

Рис. 5. Класифікація лізингових платежів

Платежі з авансом видрізняються від попередніх тим, що в угоді передбачається виплата орендарем лізингодавцю авансу (депозиту), а решта загальної суми лізингового платежу сплачується періодичними внесками.

Платежі з відстрочкою встановлюються за взаємною згодою сторін, коли у лізингоодержувача є тимчасові фінансові труднощі. По завершенні відстрочки лізингові платежі сплачують в

1 2 3 4 5

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні