Експертна діяльність, її стадії і методи організації експертної діяльності

Експертна діяльність, її стадії і методи організації експертної діяльності

Судова експертиза – це науковий метод дослідження складних, системних матеріальних джерел фахівцем-експертом для одержання доказової інформації. Таке поняття розкриває методологічну сутність експертизи як діяльності фахівця щодо застосування наукових і технічних знань, але не відображає ролі слідчого, який здійснює організаційно-тактичну діяльність. У цьому ракурсі судова експертиза являє собою організаційно-тактичну діяльність слідчого, що включає: а) підготовку матеріалів; б) вибір фахівця-експерта та експертної установи; в) визначення часу призначення експертизи і використання її висновків у доказуванні. У такій інтерпретації відображені тактична і організаційна сторони діяльності слідчого як процесуальної постаті, що здійснює розслідування. Таким чином, наведені визначення, що нерідко зустрічаються в криміналістиці (кожне окремо), не відображають сутності судової експертизи як слідчої дії. Цього можна домогтися інтегруванням їх у єдине поняття, що відповідає за змістом кримінологічним вимогам. Таке визначення може бути наступним.

Судова експертиза – це слідча дія з організації тактики застосування спеціальних знань експерта для дослідження за дорученням слідчого і суду речових доказів та інших матеріалів справи з метою одержання доказової інформації.

В теоретичному аспекті судова експертиза – це одна із окремих категорій науки криміналістики. Вона найбільш повно розроблена в теоретичному і практичному планах. Для провадження експертизи створено розгалужену мережу спеціальних експертних установ при міністерствах внутрішніх справ, юстиції, охорони здоров’я та ін. Ця ззовні удавана відокремленість судової експертизи, мабуть, породила прагнення у деяких вчених виділити її із криміналістики, створити самостійну науку (Р. О. Шляхов, 1997). Інші вчені пропонують загальне вчення про закони, методологію формування і розвитку судової експертизи назвати судовою експертологією (О. І

Вінберг, Н. Т. Малаховська, 1979). Дискусія щодо цієї проблеми ще далеко не закінчена, але очевидно те, що судова експертологія чи вчення про судову експертизу – теорія судової експертизи – має право на самостійне існування, повинна залишитися в рамках загальної теорії науки криміналістики [2, с. 398-399].

 Збирання та класифікація доказів

Відображальна здатність речей та людей робить їх джерелами відомостей про факти минулого, що цікавлять суд, прокурора, слідчого, дізнавача. Їх завдання полягає у тому, щоб виявити носія інформації (предмет, людину), отримати цю інформацію за допомогою слідчих чи інших процесуальних дій та закріпити її в установленому законом порядку. В результаті цієї діяльності і виникає процесуальний доказ.

Відповідно до ст. 65 КПК доказами в кримінальній справі є будь які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно-небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Будь-який доказ у кримінальному процесі має свій зміст та свою форму. Змістом доказу є відомості, інформація, здатна встановлювати обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Така здатність обумовлює наявність об’єктивного зв’язку між відомостями про факти, що підлягають доказуванню, та самими цими фактами.

Але відомості про факти, що стосуються справи, можуть бути використані як докази лише тоді, коли вони отримані при суворому додержанні встановленої законом процесуальної форми, тобто належним суб’єктом доказування при виконанні вимог закону відносно джерела, способу, порядку отримання, закріплення та доручення до справи цих відомостей.

Доказ – це складне правове явище, різні сторони якого мають враховуватися в процесі встановлення істини.

За механізмом формування докази поділяються на особисті і предметні.

Особисті докази формуються в результаті

1 2 3 4

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні