Еквівалентність перекладу

столі» (сприйняття) чи «Книгу поклали на стіл» (активна дія). Іншим прикладом може бути можливість вибору між фразами: «Він сюди не приходить» (рух), «Він тут не буває» (буття), «Я його тут не бачу» (сприйняття), «Його сюди не запрошують» (активна дія).

Різні способи побудови повідомлення зазначеного типу поєднуються тотожністю описуваної ситуації. Спільність їхнього змісту цілком ґрунтується на екстралінгвістичному досвіді комунікантів. З реального досвіду нам відомо, що, для того щоб людину можна було б побачити в даному місці, необхідно, щоб вона туди прийшла, тобто там була, знаходилася. Звідси робиться висновок, що висловлювання «Вона там майже не буває» і «Ми її там рідко бачимо» означають «те саме». В самих же описах немає чи майже немає спільних семантичних ознак (спільних сем), які б виправдовували прирівнювання їхнього змісту.

Аналогічним образом неважко знайти реальну основу спільності змісту й в інших випадках опису ситуації за допомогою різних змістовних категорій, наприклад:

Ніч уже майже минула. - Незабаром наступить світанок.

Вона нікуди не виходить. - Вона веде відокремлений спосіб життя.

Він добре зберігся. - Він виглядає моложе своїх років.

Ми такими справами не займаємося. - Це не по нашій частині. До нас це не має відношення.

У подібних випадках між різноструктурними повідомленнями виявляються різні логічні, головним чином, причиннонаслідкові зв'язки

Ідентифікація ситуації - це відображення в змісті висловлення якоїсь реальної ситуації шляхом одного з можливих способів її опису. В свою чергу, спосіб опису ситуації - це відображення в змісті висловлення тих ознак ситуації, що використані для її ідентифікації й узагальнені у вигляді змістовних категорій. [Паршин А. “Теорія і практика перекладу” 4 глава]

Для другого типу еквівалентності характерна ідентифікація в оригіналі і перекладі однієї і тієї ж ситуації при зміні способу її опису. Основою змістового ототожнення різномовних текстів служить універсальний характер відносин між мовою і екстралінгвістичною реальністю.

Подібно тому, як ті, що говорять на одній мові здатні ідентифікувати однакові ситуації, описані різними способами, так і білінгви-перекладачі фактично визнають мовні твори на різних мовах рівнозначущими на цій підставі, прирівнюючи їх при перекладі, незважаючи на відсутність відповідності між їхніми компонентами.

Другий тип еквівалентності представлений перекладами, змістова близькість яких до оригіналу також не ґрунтується на спільності значень використаних мовних засобів. Ось декілька прикладів перекладів такого типу:

Не answered the telephone.

Він зняв трубку.

You are not fit to be in a boat.

Тебе не можна пускати в човен.

You see one bear, you have seen them all.

Усі ведмеді схожі один на одного.

У прирівнюваних у цих прикладах різномовних висловленнях більшість слів і синтаксичних структур оригіналу не знаходить безпосередньої відповідності в тексті перекладу. Разом з тим можна стверджувати, що між оригіналами і перекладами цієї групи існує велика спільність змісту, ніж при еквівалентності першого типу. Зіставимо, наприклад, переклади:

(1) Thаt's a pretty thing to say. Посоромився б!

1 2 3 4 5 6 7 8