Енеоліт України та індоєвропейська проблема

Енеоліт України та індоєвропейська проблема

Відомий український дослідник В. М. Даниленко підкреслював, що головне значення енеоліту як історичної епохи у тому, що з її закінченням людство перейшло до нового періоду розвитку, коли на арену історії вийшли конкретні народи, які до того складали нерозчленований масив індоєвропейців. Саме археологічні пам'ятки енеолітичної доби перебувають зараз в центрі уваги дослідників, що вивчають так звану індоєвропейську проблему, яка протягом тривалого часу лишалася суто лінгвістичною, але за останні десятиріччя перетворилася в складну, комплексну наукову дисципліну, в якій одне з найважливіших місць займає археологія. До нашого часу збереглися далеко не всі мови індоєвропейської сім'ї. Їх можна назвати десять: албанська, балтійська, вірменська, германська, грецька, індійська, іранська, кельтська, романська та слов'янська, що також складаються з кількох мовних підгруп, а в давнину становили певні спільності, як, наприклад, індо-іранська (арійська), балто-слов'янська та ін. Загальну схему розвитку та розпаду на діалекти колись єдиної мовної спільності лінгвісти часто зображували у вигляді генеалогічного дерева, модель якого була запропонована німецьким вченим А. Шлейхером 1863 р. В основу цієї моделі покладено тезу щодо існування на обмежених теренах носіїв індоєвропейської прамови, які з часом розсолилися на обширах Євразії, розповсюджуючи свою культуру й мову. Оскільки перші дослідники вбачали близкість між санскритом (давньоіндійською мовою) та європейськими мовами, зокрема германською, то яа початку XIX ст. ця спільність отримала назву індоєвропейської, або індогерманської, але перша стала в наш час найбільш вживаною, хоча німецькі дослідники віддають перевагу другій назві, зважаючи на те, що назва "індогерманська" була запропонована першою.

Звичайно, модель єдиного генеалогічного дерева мов є спрощеним схематичним зображенням складного історичного процесу, пов'язаного з виходом на світову арену конкретних народів, носіїв окремих мовних діалектів, які населяли значні простори, охопивши Європу, значну частину Азії, а в новий час — Америку та Австралію. Ця модель не є єдиною, загальновизнаною. Набула своїх прибічників так звана модель "хвилі", яка не виключає можливості конвергентного розвитку мов із запозиченням слів та окремих особливостей. Все більшої уваги заслуговують розробки, де поєднуються кілька напрямків, у тому числі традиція генеалогічного дерева та ареального розвитку носіїв індоєвропейських мов. Останнім часом археологи займаються пошуками прабатьківщини індоєвропейців та поясненням розповсюдження окремих мов або діалектів, спираючись на власні джерела. Особливо привабливою з огляду на історію України видається гіпотеза англійського археолога Г. Чайлда щодо північнопричорноморської прабатьківщини індоєвропейців [73]

Подальший виклад концепцій прабатьківщини засвідчує, що погляд Г. Чайлда має чимало прихильників. Підсумовуючи пошуки прабатьківщини різними дослідниками, археологи з Росії М. Я. Мерперт та Є. М. Черних підкреслюють, що більшість з них тією чи іншою мірою безпосередньо стосуються території довкола Чорного моря, так званої циркумпонтійської зони, і водночас теренів степової та лісостепової України. Саме носіїв культур останньої дослідники намагаються розглядати у якості складових елементів формування індоєвропейців або їхніх окремих мовних та культурних груп. У центрі уваги при цьому частіше всього перебувають культури доби енеоліту.

В. М. Даниленко вважав, що ще в Х—VII тис. до н. е. на межі Європи та Азії склалася індоєвропейська єдність, яка характеризувалася скотарським типом господарства. До кінця V тис. до н. е. вона змістилася на захід і була представлена носіями сурсько-дніпровської та

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні