Естетика - предмет і роль в культурі

План

1. Предмет естетики: становлення проблематики науки.  

2. Місце естетики в системі наук.  

Література.  


1. Предмет естетики: становлення проблематики нау­ки.

Естетичне відношення − це особливе духовно-практичне став­лення людини до світу як людського, в якому виявляється творча сутність людини, що виступає необхідним моментом універсального характеру людського світовідношення. Естетичне відношення — це таке світоглядне відношення, що супроводжується духовним зв'язком людини і світу, людського світу, базується на неутилітарному інтересі, небайдужості до світу і супроводжується почуттям духовного переживання, насолоди. Основою естетичного відно­шення є освоєння, перетворення світу, подолання різних форм від­чуження, пошук і створення цілісності, гармонії у відношенні "лю­дина − світ".

Предметним змістом естетичного відношення може бути будь-яке явище чи процес (природний, соціальний, духовний) в тій мірі, и якій воно включається в сферу буття людини, переживається нею як внутрішній зміст, форма самоусвідомлення, ціннісного самовизначення. В процесі розвитку культури відбувається диференціація і людської діяльності, що сприяє поглибленню сприйняття різ­них сфер буття, їх людського виміру. Прагнення осягнути сутність краси, що має найрізноманітніше втілення в різних сферах буття, здійснити цілісний аналіз естетичного як такого і породжує естети­ку як науку.

Естетика зародилась близько 2,5 тисяч років тому в країнах Стародавнього Сходу та Стародавній Греції, де й досягла найвищого для свого часу, розвитку. Хоча термін "естетика" ("ейсетикос", "естезі" з грецького почуття, чуттєвий, відчуваючий, тобто здатність сприймати світ почуттями) був вперше вжитий німецьким філософом О. Баумгартеном в 1750 році. Баумгартен не тільки дав на­зву науці, але і спробував визначити її місце в системі філософських наук, поряд з гносеологією, етикою, логікою. Він вважав, що есте­тика — це нижча ступінь гносеології, наука про чуттєве пізнання,; досконалою формою якого є краса. Своєю "Естетикою" він започаткував цілу низку класичних естетично-філософських робіт, серед яких "Лаокоон. Про межі живопису і поезії", "Гамбургська драматургія" Г. -Е. Лессінга, "Критика здатності судження" І. Канта, "Листи про естетичне виховання" І

-Ф. Шіллера, "Естетичні досвіди! В. Гумбольта, "Філософія мистецтва" Ф. -В. Шеллінга, "Лекції з естетики" Г. -В. Ф. Гегеля.

Становлення проблематики естетики виражалось у зміні в розумінні предмету естетики, який то розширювався, то звужу-І вався, то тяжів до філософії, то до мистецтва. Так грецькі натур. філософи розглядали естетику як частину філософії, а Сократ під­креслював її зв'язок з етикою, в середньовіччі естетика ставала] розділом богослов'я, або її предмет виражався через співвідношення природи і мистецтва (Л. да Вінчі, А. Дюрер), чи вона утверджувалась як теорія естетичного судження (І. Кант), або її предмет зводився до обширного царства мистецтва (Г. -В. Ф. Гегель), чи до розгляду багатоманітності естетичного відношення до дійсності (М. Чернишевський).

Кількість підходів можна розширити, але і наведених достатньої для того, щоб виявити певну тенденцію в підходах до визначення предмету естетики: по-перше, — це наука про красу як таку, саму сутність краси, по-друге − філософія мистецтва, по-третє − наука про чуттєве пізнання, що пов'язане з естетичним досвідом. Ці підходи стосуються самої суті естетичної проблематики.

Естетика − наука про становлення чуттєвої культури людини.

Намагаючись виділити власне естетичну сферу, О. Баумгартея поділив естетику на теоретичну і практичну. Перша мала займатися проблемою краси, специфікою

1 2 3 4

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні