Естетика комедій Плавта

та не зібратись вам

І не звільнить народ від підлої мерзоти?

(203-206)

Щоправда, після цього Псевдол висловлює думку про безглуздість подібних сподівань: закохані юнаки залежать від звідника, оскільки «штовхає пристрасть їх рабами звідницькими стати».

Риси, притаманні Псевдолу, в основному повторюються в образах рабів Палестріона («Хвалькуватий воїн»), Палінура («Витівки парасита») та ін.

Постійними персонажами п'єс Плавта є також пихаті й чванливі вояки, які хизуються своїми вигаданими подвигами на війні, перемогами над жінками. Після Пунічних воєн такий людський тип доволі поширився в Римі; плебс ставився до подібних представників вищої вояччини однозначно — їх ненавиділи. Для плебеїв вони становили символ цілком певного соціального зла, кожна їхня поразка викликала бурю оплесків і крики схвалення. Збагатившися різними нечесними шляхами, зокрема спекулятивними поставками продовольства й фуражу величезній римській армії, вони після повернення претендували на особливе становище в суспільстві, що не подобалося і патриціату. Ці знахабнілі торгаші викликали відразу й презирство всієї громадськості.

Проте особливо ненавиділи лихварів і звідників. Вийшовши з низів, використавши найтемніші й найогидніші негативні якості людського характеру, ці ненажерливі торгівці грішми і «живим товаром» почали швидко збагачуватися, обкрадаючи і ставлячи в залежність від себе як плебеїв, так і патриціїв. Відірвавшися від плебсу, вони не змогли дістатися до вищих сфер, але істотно впливали на економіку держави. Плавт як виразник інтересів ремісничих кіл щиро вважав, що розвиток фінансово-лихварського капіталу й торгівлі призведе у близькому майбутньому до повного зруйнування ремесла

Ця загроза, що ніби нависла над ремісниками, зростання могутності грошей серйозно турбували драматурга й примушували знову й знов повертатися до цього питання у своїх п'єсах. Чітку персоніфікацію ця загроза дістала в образах лихварів чи звідників Балліона, Каппадока та інших, завжди описуваних Плавтом у різко негативних тонах. Особливо яскраво зображений подібний звідник в одній з кращих комедій драматурга «Псевдол». Перед глядачами поставав персонаж, у якого неможливо було знайти жодної привабливої риси, він наче перетворювався на втілення тієї могутньої й непереборної сили золота, що є для нього значно сильнішою за богів. Балліон сам зізнається, що завжди готовий перервати жертвоприношення Юпітеру (найбільша образа богові), якщо почує дзвін золотих монет. Хоч якими образливими словами називає його Псевдол, але Балліон у відповідь лише посміхається і стверджує їхню правдивість. Коли той називає його «мерзотником, клятвопорушником», він каже:

Так, приховав я грошенята.

Так, негідник я, а схочу — вдома гроші витягну.

Ти ж хоч чесний і шляхетний — в домі шеляга нема.

(354-356)

У свій день народження Балліон вимагає від підлеглих дівчат

Так обробити коханців своїх,

Щоб принесли дарунків побільше,

І на рік, щоб не менш, бо інакше,

Всі повіями завтра вже стануть.

(178-181)

У стосунках з рабами Плавт незмінно показує Балліона жорстоким і несправедливим: не випускаючи батога з рук, він завжди готовий їх побити.

Нічим не кращий за Балліона і лихвар-звідник Каппадок («Куркуліон»), який мучить своїх боржників і намагається

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12