Естетика як метатеорія мистецтва
План
1. Мистецтво як об'єкт естетичного аналізу. Художньо-образна природа мистецтва
2. Мистецтво як творчий і комунікативний процес.
3. Видова специфіка мистецтва.
Література.
1. Мистецтво як об'єкт естетичного аналізу. Художньо-образна природа мистецтва
Мистецтво можна розглядати як психологічний феномен, як етнографічний фактор з його фольклорними та етнічними рисами, як елемент історіографії і аксіології, як суспільне явище. Мистецтво вивчається багатьма науками, зокрема психологією, культурологією, етнологією, соціологією, мистецтвознавством і, звичайно, естетикою. Всю теорію мистецтва поділяють на дві сфери:
• Вивчення мистецтва як внутрішньої цілісної системи;
• Дослідження входження і функціонування мистецтва у світі культури
Естетика виконує інтегративну функцію накопичення синтетичного знання про мистецтво, здійснює макроаналіз буття мистецтва. Це є її філософсько-методологічна здатність бути своєрідною метатеорією мистецтва. Філософська естетика не замінює собою теоретичні дисципліни мистецтвознавчого циклу, вона вбирає в себе їхні здобутки і узагальнює отримані знання на рівні філософсько-понятійних структур і забезпечує кожну з окремих дисциплін про мистецтво найзагальнішими теоретичними набутками, лишаючись цілісною філософською наукою.
Мистецтво − це вищий прояв естетичної свідомості, оскільки його ціллю і змістом виступає саме естетичне. Мистецтво — вид духовно-практичної діяльності людини по освоєнню і перетворенню світу шляхом формування людської чуттєвості, розвитку творчої уяви, фантазії, інтуїції
Мистецтво починається там, де ціллю естетичної діяльності є не пізнання чи перетворення світу, не викладення системи норм і переконань, а сама художня діяльність, в процесі якої створюється людський естетичний світ, сама людина як істота духовна.
Починаючи з епохи Відродження формується підхід до виявлення естетичної сутності мистецтва. З середини XVIII століття закріплюється термін „витончені мистецтва", а з ним і естетичний зміст мистецтва: не утилітарність, орієнтація на прекрасне і піднесене, естетичну насолоду. Значний вклад в осягнення естетичної специфіки мистецтва, його самоцінності внесли романтики, Кант, Гегель, Шопенгауер, М. Дессуар (поєднав естетичний та мистецтвознавчий підходи).
Естетична природа мистецтва закріплюється в понятті художнє, яке відображає те загальне, що властиве мистецтву у всіх його видах і жанрах, особливостях художньої творчості і специфіці художнього сприйняття. Також художнє виступає як міра естетичної досконалості твору через поєднання відображальної, виражальної та творчої сторін мистецтва.
Однією з найважливіших властивостей у визначенні мистецтва є його відображальна сутність. У відображенні неодмінно фіксується процес взаємодії відображуваного об'єкта і його відбиття. Філософією відзначається також вторинність відбиття щодо предмета відображення, і залежність від нього. Існує дистанційність і поєдна- ність між художньою картиною і реальним світом явищ та речей. Про схожість зображення і самої реальності створено міфи і легенди. Як скульптор Пігмаліон оживив свою скульптуру, а до художника Зевксіса прилітали птахи клювати грона намальованого винограду. Отже, мистецтво, піднімаючись на недосяжну височінь у зображенні ідеалу, мрії набирає сили у земному. І завжди виникало питання міри наслідування живої природи, схожості, або несхожості. Існує можливість, або уподібнення мистецтва реальному світу,або вихід з будь-яких міметичиих систем у світ суб'єктивної фантазії, абстрактного формотворення.
Щодо структури художнього відображення, і дещо тотожних понять: мімезис, вираження, зображення, то в кожному з