Етапи розвитку української літературної мови

високий стиль літ. мови. На цей час припадає розвиток науки про мову — створення «Граматики словенської» та словника «Лексис, сирЂчь реченія. . . » Лаврентія Зизанія (1596), граматики Мелетія Смотрицького (1619), «Лексікона славеноросского» Памва Беринди (1627). У 2-й пол. 17 — на поч. 18 ст. триває жанрова диференціація укр. писемності (ділова мова — акти міських урядів, універсали гетьманських, полкових, сотенних канцелярій; мова шкільних драм, ліричних пісень, бурлескних віршів, віршованої сатири тощо). З’являється істор. проза, козацькі літописи, а в 2-й пол. 18 ст. — різножанрова творчість І. Некрашевича, Г. Сковороди. В усіх стилях і жанрах функціонували обидва типи староукр. літ. мови — слов’янорус. (слов’яноукраїнська) і «проста мова». Навіть твори одного жанру писалися або «простою мовою» (літопис Самовидця), або слов’яноукраїнською (літопис Граб’янки). «Проста мова», зауважує П. Житецький, була наслідком «взаємодії між мовою книжною — слов’яноруською і народною». «Проста мова» різних жанрів і в різних авторів неоднаково засвідчувала вплив живої нар. мови.

3. Становище української літературної мови під владою Російської та Австрійської імперій

У 18 ст. сусп. , реліг. , культурні умови в Лівобереж. Україні спричинилися до того, що обидва різновиди староукр. літ. мови занепадають. Мовні реформи рос. царя Петра І були спрямовані на те, щоб у друкованих в Україні реліг. текстах не було ніяких відмінностей порівняно з моск. практикою. Від серед. 18 ст. у Центр. і Лівобереж. Україні мовою ділового спілкування стає російська. Староукр. книжна мова використовується часом як високий стиль у л-рі, проте її витісняє у худож. творчості нар. мова (твори, написані в народнопісен. стилі).

1798 виходить друком «Енеїда» І. Котляревського, від якої починає історію нова українська літературна мова. Два джерела нар. мови — розмовно-побутове і фольклорно-пісенне — розбудовуються у творчості наступників І. Котляревського — П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, Г. Квітки-Основ’яненка, поетів-романтиків, які своєю практикою збирання укр

фольклору, теор. настановами вводити рідну мову в культур, обіг сприяли виробленню норм нової укр. літ. мови (див. Роль письменників у розвитку української літературної мови).

На 20 — 40-і pp. 19 ст. припадають спроби грамат. лексикогр. вивчення укр. мови, зокрема граматика О. Павловського (1818), словник П. Білецького-Носенка (1840), поява в Зх. Україні альм. «Русалка Дністровая» (1837) сприяли кодифікації норм укр. літ. мови. Тоді ж з’явилися граматики української мови в Галичині та Закарпатті (автори — І. Могильницький, І. Левицький, І. Вагилевич, Й. Лозинський, Я. Головацький, М. Лучкай), друкуються також публіцист, твори укр. мовою. Нова укр. літ. мова утвердилася щодо нормування і повноти своїх стиліст. -естет. можливостей у мовній творчості Т. Шевченка.

2-а пол. 19 — поч. 20 ст. характеризуються розвитком різножанрового художнього стилю і, меншою мірою, публіцистичного стилю, наукового стилю. Виробляється культура сцен. мови в укр. театрі (див. Мова театру). В умовах Рос. та Австро-Угор. імперій стилі укр. літ. мови функціонували непропорційно, неприродно. Рос. царат видавав укази про заборону укр. мови: Валуєвський циркуляр 1863, Емський акт 1876, розпорядження 1881, 1892 та наст. років. У підавстр. Україні в кін. 19 ст. формувався наук. стиль, вироблялася наук, термінологія. Через роз’єднаність земель, заборону ввозити до підрос. України книжки укр. мовою не було умов для витворення спільних

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні