Етапи розвитку української літературної мови

мова практично не має великих перекладних словників з англійської, німецької, французької та ін. мов.

У 20-х та 50 — 60-х pp. з’явилася низка термінологічних рос. -укр. словників. Проблеми термінології та усталення держ. мовних стандартів у різних галузях науки і виробництва набули особливої актуальності у зв’язку з держ. статусом укр. мови в незалежній Україні у 90-х pp. (див. Державна мова). Це зумовлює пошуки нових підходів до наук. , наук. -навч. стилів. 2-а пол. 20 ст. в 1. у. л. м. позначена новими тенденціями у використанні варіантних норм. За умови єдиної серед. освіти та ролі мовного виховання через функціонування засобів масової інформації, навіть ураховуючи вторинну роль останніх щодо офіц. рос. мови, формувалися й усталювалися спільні загальноліт. норми, зокрема орфоепічні, вироблялися зразки сучасної української літературної мови. Укр. літ. мовою створено естетично досконалі художні та публіцист. тексти. Кінець 80-х — 90-і pp. 20 ст. позначені процесами демократизації укр. літ. мови, зростанням числа варіантів (лексичних, граматичних, орфоепічних та ін. ), джерелами яких виступають укр. мовно-літ. практика 20-х pp. 20 ст. , мовна практика зх. укр. діаспори, сучас. розмовний стиль. В укр. літ. мові виникає проблема правописної варіантності (див. Варіантність норми), спричиненої публікаціями авторів із зх. діаспори, які послуговуються відмінними від т. з. материкового правописами.

Актуальними щодо літ. норм є різновиди усної форми літ. мови, і саме в ост. десятиліття вона набуває в І. у. л. м. особливого значення, засвідчуючи повноту функціонування мови і вироблення життєздатних варіантів. І. у. л. м

присвятили дослідження П. Житецький, І. Франко, А. Кримський, М. Сумцов, Г. Левченко, М. Судима, П. Плющ, І. Білодід, Ю. Шевельов, П. Тимошенко, А. Москаленко, М. Жовтобрюх, З. Франко, В. Русанівський, В. Німчук, В. Передрієнко та ін. Як навч. дисципліна І. у. л. м. сформувалася в 40 — 50-х pp. 20 ст. Коло проблем, що становлять предмет її вивчення, охоплює періодизацію І. у. л. м. , визначення заг. тенденцій розвитку літ. мови, відображених у граматиках, словниках, а також у текстах, що репрезентують різні стилі; визначення ролі стилів індивідуальних у заг. процесі стильової диференціації літ. мови, нормалізацію і кодифікацію літ. норм. Різні періоди в І. у. л. м. і відповідні літ. -писемні пам’ятки вимагають особливих методів аналізу, різного наук. інструментарію в описі досліджуваного істор. процесу. Порівняльноісторичний метод переважає при аналізі мовних пам’яток 11 — 17 ст. Лінгвостиліст. методи застосовуються при вивченні сучас. літ. мови. Наук. база І. у. л. м. потребує значної кількості словників як загальномовних, так і мови письменників словників. І. у. л. м. як соціолінгв. дисципліна грунтується на фактах соціології, історії, зокрема історії нац. культури.

 Висновок

Через мову ми пізнаємо світ. Наївно вважати, що кожен з нас сприймає світ безпосередньо, "та­ким, як він є".

Мова — найважливіший засіб спілкування людей, тобто засіб вираження і передавання ду­мок, почуттів, волевиявлень. У цій ролі людська мова має універсальний характер: нею просто пе­редати все те, що виражається, наприклад, мімікою, жестами, морським зводом чи дорож­німи знаками, тоді як жоден із цих засобів спіл­кування не може конкурувати у вираженні з мо­вою.

Різниця між Руссю і Західною Європою

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні