Етичні та естетичні категорії

Основні категорії етики 

Найпростішим елементом морального феномену є моральна вимога, а етична категорія “моральна вимога” — результатом виявлення того спільного, що втілене в розвинутих формах моральних вимог (нормах, правилах, приписах, заповідях), з'ясування їх об'єктивної основи.

Об'єктивною основою моральних вимог є історична необхідність жити, діяти, поводитися згідно з виробленими людством неписаними нормами, без дотримання яких неможливо досягти гармонізації стосунків між людьми, суспільного прогресу, розвитку особистості.

У своєму реальному бутті мораль різнолика: для різних етнічних, соціальних та інших спільнот характерні специфічні моральні вимоги та їх вияви. Так, моральні вимоги до вченого відрізняються від аналогічних вимог до підприємця.

Моральна вимога — найпростіший елемент моральних відносин індивідів, які підпорядковуються різним формам повинності.

Ця вимога не піддасться жорсткій, однозначній інтерпретації і характеризується імперативністю, всезагальністю, всепроникливістю та безособовістю.

Моральні вимоги формулюють по-різному: як моральну норму, моральне правило, моральний припис, заповідь.

У понятті “моральна норма” осмислюється один з найпростіших видів моральної вимоги, вияв моралі як форми суспільної свідомості. Формулюється вона як однаковою мірою адресоване всім людям повеління, яке слід неухильно виконувати за будь-якої ситуації. Об'єктивною основою моральної норми є необхідність однотипної поведінки людей у повторюваних ситуаціях. Вона спрямована на те, щоб стати нормою людської поведінки.

Добро і зло. “Добро” є одним із найзагальніших понять моралі й категорією етики. Розуміння, спосіб тлумачення, аргументації природи й сутності добра і зла істотно впливають на визначення інших категорій етики і на всю етичну концепцію, оскільки ці категорії основні, фундаментальні

У них найповніше виявляється специфіка моралі, бо саме за допомогою категорій “добро” і “зло” виділяється, окреслюється моральний феномен, тобто моральний аспект діяльності, людської свідомості, поведінки, взаємин людей, їх ставлення до природи.

Зміст категорії “добро” іноді ототожнюють із сутністю моралі взагалі, хоча більшість учених розглядає добро як морально-позитивне начало, зло — як морально-негативне, а саму етику — як учення про добро і зло.

Добро — найвища, абсолютна вселюдська цінність, причетність до якої наповнює життя людини сенсом, воно стає самоцінним, а не служить засобом для досягнення інших цілей; уявлення про добро перебуває в органічному взаємозв'язку з ідеалом суспільства і особистості.

На відміну від прекрасного (абсолютної вселюдської цінності) добро адресується людині не в художньому образі, а в натуральному вияві.

Справедливість. Майбутнє як втілення ідеалу, зокрема й ідеї добра, немислиме без справедливості. Віра в її торжество є неодмінною передумовою високоморального буття людини. Ця віра, однак, не повинна бути сліпою, а має ґрунтуватися на знанні природи і сутності справедливості. Без цього не побудувати суспільства на засадах справедливості.

Справедливість — загальне співвідношення цінностей, благ між собою і конкретний розподіл їх між індивідами, належний порядок людського співжиття, який відповідає уявленням про сутність людини і її невід'ємні права.

У буденній свідомості справедливість розуміють як щось само собою зрозуміле. Проте при спробах потрактувати це поняття виникали певні труднощі. Основна з них полягає в конкретно-історичному характері справедливості, на що звертав увагу Д. Юм, який

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні