Етнічні особливості культурного простору хореографічного мистецтва Поліського краю

досягнення, а й ту спадщину, яка передавалася із покоління в покоління. Це стосується культури всіх народів світу, в тому числі й поліського українського народу.

Оригінальні композиції танців, в яких використовують засоби виразності народної хореографії, спираючись на існуючі народні традиції, зберігають їхні стилістичні особливості. Тому український танцювальний фольклор, в якому, за словами Василя Авраменка, «український народ промовляв свою душу - невід'ємна частина світосприйняття і світовідчування українця» [2]. Втративши танцювальний фольклор, українська нація втратить часточку своєї душі, своєї самобутності, що, в свою чергу, негативно вплине на культурно-історичний розвиток народу, на відродження його самобутньої і неповторної духовності.

Скарбницею духовних, художніх цінностей є українська хореографічна культура як одне із найвагоміших духовних надбань народу. В сучасних умовах народне танцювальне мистецтво завдяки своїй глибокій духовній сутності відіграє важливу роль у відродженні та актуалізації художньої культури, в інтеграції та духовному розвитку українського суспільства та його окремих регіонів.

Додержання цих вимог сприятиме збереженню та розповсюдженню національних традицій, розвитку народного танцювального мистецтва, що є невід'ємною складовою культури Житомирщини та національної культури в цілому.

 

4. Хореографія весільного обряду Рівненського полісся

Весільний обряд — один із найдревніших ритуалів духовно-мистецької діяльності людства, що безперервно змінюється під впливом економічних, соціальних, політичних, освітніх чинників і зберігається як необхідний компонент життєвого циклу людини незалежно від її віросповідання, національності та навіть особистих принципів.

У наукових працях істориків культури, мистецтвознавців, етнографів і фольклористів, філологів Г. Боплана, В. Красовської, К. Голейзовського, Дж. Ліндсея, Ю. Чурко, О. Воропая, Л. Орел, Є. Приступи, В

Пилата, М. Немиро, Ю. Марка, Р. Цапун, О. Бріциної, З. Босик досліджено чимало матеріалів, що стосуються весільного обряду починаючи з давніх часів. Але хореографія весілля відображена досить поверхнево, як правило, це елементи певної обрядодії.

У чому ж полягає споконвічна потреба східних слов'ян, зокрема поліщуків, протягом століть виконувати ті ж самі танці під час весільних обрядів? Чому це важливо для них? Бажання знайти відповіді стало поштовхом до дослідження основних нагод до танцю та їхнього підґрунтя на прикладі весільної хореографії Рівненського Полісся.

У культурі древніх народів ритуальний танок - чи не найголовніша складова в обрядодіях різного характеру. Перевтілення ритуального танку у видовище пов'язане в першу чергу з обрядом погребіння, а пізніше - весільним обрядом [1; 200], оскільки «обертовий характер ритуального танку з його екстатичною кульмінацією вже сам по собі свідчить про рух народження, є круговоротом віднови та трансформації» [7; 17]. Предки українського народу не були винятком. Патетичний і пафосний обряд тризни - вшанування пам'яті загиблого воїна або померлого родича, неодмінно включав співи, танці, дужання [12; 12]. Згодом усі ці елементи переходять у весільний обряд.

Широку гаму настроїв - від сумного до святково-натхненного - передавали весільні пісні. Від вокалу не відставали і танці. В хореографії Рівненського Полісся зустрічається не так багато спеціальних закінчених танцювальних форм, що виконувались під час весілля. Є характерні лише для весільного обряду танки-хороводи, які і досі виконуються на весіллі, але не на них зосереджують увагу дослідники й виконавці. Нам вдалося віднайти кілька весільних танців та ігровий хоровод, що побутували на Поліссі до середини XX ст.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні