Етнічні та регіональні релігії

ідеї якого справили вплив на релігійні системи Кореї та Японії.

У сучасному Китаї і досі пошановують деякі положення конфуціанства.

Даосизм. Засновником даосизму вважається напівлегендар­ний Лао-цзи. Основний текст даосизму — «Дао де цзин» («Книга про шлях та доброчесність»).

Дао — природний шлях речей, тобто той, за яким речі народжуються, існують і помирають, доля, закон буття. Це — всеосяжний закон, який сам є творцем Всесвіту.

У даосизмі більше уваги приділялося внутрішньому життю людини. Даоси вважали: щоб осягнути людське життя, слід осягнути життя небесне, а для цього треба пізнати Дао.

Релігійний даосизм виник у середині ІІ ст.  н.  е. за активної участі Чжан Даоліна. Самого Лао-цзи було визнано богом і в такий спосіб виникає пантеон, у центрі якого були Шан Ді (Яшмовий володар), сам Лао-цзи та першолюдина — Пань-гу.

У даосизмі існують п’ять заповідей: 1) не вбивати, 2) не пити вина, 3) не брехати, 4) не чинити перелюби, 5) не красти; десять чеснот: виконання синівського обов’язку, вірність вищим за тебе, любов, терпіння, утримування від злих вчинків, самопожертва, розведення тварин і висаджування дерев, прокладання доріг і риття колодязів, читання священних книг і дотримання ритуалу.

На створення цього кодексу вплинули як буддизм, так і конфуціанство.

В історії даосизму були часи державного визнання та підтримки. Так, у VII ст. танський імператор Гао Цзун проголосив Лао-цзи «великим божественним імператором», звелів зводити даоські храми та вивчати «Дао де цзин». Але такі періоди були нетривалими, здебільшого даоси зазнавали сильного ідеологічного тиску з боку конфуціанства.

Синтоїзм. Традиційна релігія японців, яка нині співіснує в Японії з буддизмом, конфуціанством та християнством. Син-то (букв. — шлях богів) бере початок у VI—VIII ст

 н.  е.

У центрі культу — Аматерасу, сонячна богиня, ім’я якої означає «та, що освітлює небо», від неї починали свій родовід японські імператори. Важливою особливістю синтоїзму є специфічний культ предків (камі), яких треба вшановувати не тільки з поваги та вдячності, а й через побоювання, щоб вони не наробили лиха нащадкам.

Також існує культ «чистоти» як фізичної, так і духовної. З цим культом пов’язані обряди очищення.

Тривале співіснування синтоїзму передусім із буддизмом привело до розподілу функцій цих релігій у житті японського суспільства. Домашні обряди, а також ті, що пов’язані зі шлюбом і народженням дитини, — це сфера синтоїзму, а поховальний культ — буддизму.

6.  Релігійні уявлення стародавніх слов’ян

Релігійна міфологія східних слов’ян є складовою частиною індоєвропейської культури. Порівнюючи міфи, що належать цим культурам, В.  В.  Іванов, Ю.  М.  Канигін, М.  В.  Попович, М.  І.  Тол­стой, В.  М.  Топоров знайшли притаманні обом мотиви космогонічного агону — змагання, космогонічної жертви (офіри), «золотої середини». Наприклад, у сказанні «Про сім планет» є сюжет про космогонічний агон Бога і Сатанаїла, в якому боротьба двох сил веде до відокремлення закінчення «-їл» від імені Сатанаїла і приєднання його до імені поводиря небесного воїнства Міхи, котрий з того часу набув ім’я Михаїла. Існує також міф про двобій Бога Грози та Змія. Окремі епізоди цього міфу реконструйовані на базі східнослов’янських текстів, відображають основну модель стосунків між головними богами слов’янського пантеону — Перуном і Велесом. Східнослов’янська «жертовна космогонія» передбачає, що божество, яке вмирає та відроджується, виступає

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні