ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТ ВИВЧЕННЯ ЕЛЕМЕНТІВ АСУ

її освоєння дітьми різних віків. Ця суперечність долається педагогічною наукою, яка дослідно-експериментальним шляхом встановлює кількість, якість і ступінь трудності необхідної для школярів інформації, можливості її засвоєння і використовування кожною дитиною. Зміст учбового процесу як система може мати різну структуру викладу. Елементи структури – окремі знання або їх елементи, які можуть «зчіплюватися» між собою різним чином. Найпоширенішими в даний час є лінійна, концентрична, спіральна і змішана структури викладу змісту.

При лінійній структурі окремі частини учбового матеріалу утворюють безперервну послідовність тісно зв’язаних між собою ланок, опрацьовуваних за час шкільного навчання, як правило, тільки один раз.

Концентрична структура припускає повернення до знань, що вивчаються. Одне і те ж питання повторюється кілька разів, причому його зміст поступово розширяється, збагатив новими відомостями.

Характерною особливістю спіральної структури викладу є те, що що вчаться, не втрачаючи з поля зору початкову проблему, поступово розширюють і заглиблюють круг пов’язаних з нею знань.

Змішана структура – комбінація лінійної, концентричної і спіральної структур

Центральною фігурою, системообразуючим початком процесу навчання є вчитель – носій змісту освіти і виховання, організатор всієї пізнавальної діяльності дітей. В його особі поєднуються об’єктивні і суб’єктивні педагогічні цінності. В процесі навчання величезну роль грає весь лад етично-естетичного відношення вчитель до життя. Вчитель приводить в рух всі внутрішні і зовнішні механізми процесу навчання: він передає знання, організовує і стимулює пізнавальну діяльність дітей, будить інтерес і формує у них потребу в знаннях.

Головним учасником, активніше суб’єктом учбового процесу, що саморозвивається, є сама дитина, що вчиться. Він те саме об’єкт і суб’єкт педагогічного пізнання, ради якого створюється процес навчання. В процесі пізнання в свідомість дитини скоюється найскладніший процес віддзеркалення реальної дійсності за допомогою різноманітних науково обґрунтованих методів навчання

Як механізми освоєння дійсності дітьми виступають діяльність і спілкування.

Процес навчання, освоєння дитиною системи знань, умінь і навиків підрозділяється на нерозривний діалектично взаємозв’язані етапи пізнання. Перший етап – сприйняття-засвоєння. На основі сприйняття здійснюється осмислення, що забезпечує розуміння і засвоєння матеріалу. Другий етап вбирає в себе в узагальненому вигляді результати первинного засвоєння і створює основу для поглиблення пізнання. Він характеризується як засвоєння-відтворення. Сприйняття, засвоєння і первинне відтворення учбового матеріалу створюють можливість здійснення третього етапу пізнання – творчого практичного застосування знань. Пізнавальний процес досягає повноти і ефективності тоді, коли не тільки збагатив дітей знаннями, уміннями і навиками, але і забезпечує їх розвиток, соціальну активність, реальна участь в суспільній практиці.

В процесі навчання дитина не тільки об’єкт дії, але і суб’єкт пізнання. В пізнавальній діяльності їм рухає природну суперечність між його прагненням до активної участі в житті, до дорослої і відсутністю необхідного для цього життєвого досвіду, знань, умінь, навиків. Стимули пізнавальної діяльності школярів пов’язані перш за все з можливістю зняття суперечності за рахунок дістається освіта.

Важливим елементом учбового процесу є і учнівський колектив як об’єкт повчальної дії вчителя і суб’єкт пізнання. Процес колективного пізнання скоюється поетапно. В єстві він адекватний процесу індивідуального пізнання. Але по педагогічній організації, формам і методам роботи колективне пізнання слідує своїй особливій логіці. Особливе педагогічне значення має колективне взаємонавчання, в процесі якого школярі, що навчаються, заглиблюють свої пізнання.

Силами, що рухаються, стимулами

1 2 3 4 5 6 7 8

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні