Філософія кохання в творчості письменників кінця ХІХ – середини ХХ століття (на матеріалі творчості Т.Манна, Р.Кіплінга та О.Купріна)

Суламіф, за що його потім стратили за наказом царя Соломона.

У словах прощання царя з дівчиною полягає потаємна суть повісті: "До тех пор пока люди будут любить друг друга, пока красота души и тела будут самой лучшей и самой сладкой мечтой в мире, до тех пор, клянусь тебе, Суламифь, имя твое во многие века будет произноситься с умилением и благодарностью" [35, 380].

Проте, невже ж ця книга лише про трагічне кохання через чиїсь ревнощі? Звичайно, ні. "Суламіф" - "гимн уникальности, неповторимости, величию красоты женского тела и гимн любви". Любовь Суламифи "крепка, как смерть" [68, 59]. Аналізуючи повість, Ф. М. Штейнбук намагається пояснити, чому ці два поняття постійно йдуть поряд. Смерть дійсно не змушує довго себе чекати – лише сім днів було відведено Суламіфі і Соломону насолоджуватись високим і сильним почуттям – Коханням. І невже ревнощі стали причиною загибелі Суламіфі? Якщо ні, то чому ж померла Суламіф?

Але чи могло все бути по-іншому? Дівчина була приречена на смерть з того самого моменту, коли зустріла царя, з того самого моменту, коли вони покохали один одного.

Однак, це тільки зовнішня сторона проблеми: царська влада, палаци, соціальне становище людей - це лише фон, декорація великої драми під назвою "життя". Нічого не змінилося б, якби мова йшла про селянина і селянку, про принцесу і жебрака, одним словом, про людей, яких люблять і які, люблять. Кохання, народившись, приречене на смерть, точно так, як людина, народившись одного разу, повинна рано чи пізно померти: світ не чув (і не почує ніколи), щоб хтось помер, не народившись!

Ось і у випадку героїв Купріна ситуація "запрограмована" з самого початку. Проте необхідно трактувати поняття "смерть", маючи на увазі не тільки завершення фізичного існування, а перехід, точніше момент переходу з одного стану в інший. Суламіф, її кохання – як та чарівна квітка, що після «смерті» перетворюється у плід. І як та квітка, Суламіф і її кохання «помирають», перетворюючись в "Пісню пісень" - цей вічно живий пам'ятник жіночності, Краси і Кохання.

Повість "Суламіф" особливо прекрасна як прославлення жінки і носить загальнолюдський характер

Проте не всі письменники розділяли це захоплення - М. Горький, як відомо, негативно відгукнувся про твір: "Возврат – это очень хорошо. Только не всем. Куприн, например, хороший бытописец, но совсем незачем было ему трогать "Песню песней" - это и без него хорошо. А Соломон его смахивает все же на ломового извозчика" [16, 484].

Позитивно сприйняв повість Купріна В. В. Воровський. Вона була для нього "гимном женской красоте и молодости". Саме в якості такого гімну "Суламіф" завжди буде посідати помітне місце в російській літературі і полонити нові покоління читачів.

Отже, прославлення великого кохання і безмежної вірності коханому і долі хвилює читача в повісті Купріна, змушуючи сприймати "Суламіф" не як екзотичну, малохарактерну для таланту письменника стилізацію, а як твір з ряду інших повістей, присвячених утвердженню величини і сили прекрасного людського почуття.

3. 5. Філософське осмислення кохання у творі О. І. Купріна "Гранатовий браслет". Роль "музики кохання" (Largo Appassionato) Людвіга Ван Бетховена у повісті

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні