Філософія кохання в творчості письменників кінця ХІХ – середини ХХ століття (на матеріалі творчості Т.Манна, Р.Кіплінга та О.Купріна)

 

Легендарний сюжет "Суламіфі" відкривав письменнику необмежені можливості для оспівування кохання сильного, гармонійного і звільненого від будь-яких побутових обставин і життєвих перешкод. Але Купрін не зміг зупинитися на цьому екзотичному трактуванні теми кохання. Він наполегливо шукає в реальній, сучасній, буденній дійсності людей, "одержимих" високим почуттям кохання, здатних піднятися, хоча б у мріях, над навколишньою прозою життя. І, як завжди, він звертає увагу на "маленьку", просту людину. Так виникла у творчій свідомості письменника поетична тема "гранатового браслета". Купрін починає писати повість в Одесі в 1910 році. В цей час він був дуже пригнічений смертю матері і матеріальними нестатками. Єдиною втіхою була робота над "Гранатовим браслетом": "Недавно рассказывал одной хорошей актрисе, - писав він у листі до Ф. Д. Батюшкова від З грудня 1910 року про сюжет свого твору, - плакал. Скажу одно, что ничего более целомудреного я еще не писал". [37, 497].

Трохи раніше - 15 жовтня 1910 року - у листі до того ж Батюшкова Купрін називає реальних прототипів свого твору: "Сейчас я занят тем, что полирую "Гранатовый браслет". "Это - помнишь? - печальная история маленького телеграфного чиновника К. П. Желтикова, который был так безнадежно, трогательно и самоотверженно влюблен в жену Любимова. "Пока только придумал эпиграф: "van Beethoven Op. 2 N 2 Largo appassionato". Пишу, но плохо дается. Главная причина - мое невежество в музыке. . . Да и светский тон!». Пізніше ця коротка вказівка письменника отримала пояснення у спогадах Льва Любімова "На чужбине" [43, 19-23]. Син Д. Н. Любімова, якого згадав Купрін, Лев Любімов, детально розповів історію захоплення телеграфного чиновника П

П. Жолтова (це справжнє прізвище прототипу героя Купріна, яке у листі було помилково вказане як Жолтіков) матір'ю мемуариста, Людмилою Іванівною Любімовою Вона дійсно отримувала анонімні листи, а згодом і подарунок на день народження - гранатовий браслет. Як підкреслює Л. Любімов, це був "курьезный случай скорее всего анекдотического характера" [43, 16-17]. "Курьезные случаи" Купрін використав, щоб виразити своє уявлення про кохання, як про велике почуття, рівне за натхненням, висотою та чистотою лише великому мистецтву.

Багато у творі Купріна відповідає фактам із життя, і тільки фінал повісті - самогубство Желткова - є творчою вигадкою письменника. В дійсності Жолтов, як про це пише Лев Любімов, після розмови з ним чоловіка і брата Любімової більше про себе не нагадував. Трагічний фінал потрібен був Купріну, щоб сильніше відтінити силу кохання Желткова до майже незнайомої йому жінки — кохання, яке буває "один раз в несколько сот лет". Проте туга деякої втрати відчуваються у образі центрального героя - Желткова, і на самому його почутті до Віри Шеїної. Що ж являє собою Желтков? А. Горнфельд вважав цей образ найбільш вдалим у повісті. ". . . в памяти остаются не милый и чуткий князь Шеин. . . не оригинальная Анна. . . не прелестный, умный старый генерал, не героиня рассказа, чарующая княгиня Вера, а этот странный, сперва забавный, потом трагический "Пе Пе Же". . . Забавный чудак, он уходит он нас в ореоле благородства, как некий Дон Кихот, как "рыцарь бедный" [37, 497].

Головний герой повісті – трагічна особистість. Трагедія його полягає у невзаємному і безнадійному коханні до жінки з аристократичного кола. Желтков - скромний чиновник. Він

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні