Філософія національного радикалізму в Україні

самостійною, незалежною, вільною, суверенною Державою Українського Народу.

Неупереджено аналізуючи всі ці та подальші події, треба зважити на те, що більшість активістів українських партій, більшість провідників Центральної Ради не мали серйозного політичного досвіду, не були готові до виконання обов’язків державних службовців. Тут дався взнаки перший, культурницький, етап розвитку національної ідеї. Більшість членів Центральної Ради були фахівцями в галузі історії, етнографії, літератури тощо. Центральна Рада не приділяла необхідної уваги вирішенню економічних питань. Були й інші (зокрема, політичні, організаційні) недоліки та помилки.

Треба зважити ще й на те, що міста Наддніпрянщини, ба більше Причорномор’я та Донбасу, були “російськомовними”, тому ідеали національно-визвольної боротьби не знаходили там серйозної підтримки. На це був потрібен час, політична поміркованість, великий політичний досвід та конкретні позитивні результати роботи Центральної Ради, не тільки в політичному, а й економічному напрямку.

Ситуація стала ще більш складною, коли в квітні 1918р. стався державний переворот, і до влади прийшов гетьман Павло Скоропадський, режим якого спирався на військову силу Німеччини. Самостійно пригадайте, яку політику проводив цей уряд, які наслідки (до речі, неоднозначні) вона мала.

Після антигетьманського повстання УНР була відновлена, але на Східній Україні процес державотворення невдовзі закінчився з перемогою більшовиків.

9 листопада 1918р. було проголошено утворення Західно-Української Народної Республіки. Але поразка Української Галицької Армії, таємна угода від 21 квітня 1920р. С. Петлюри з польським урядом, за якою Галичина лишалася у складі Польщі, та інші події в решті-решт призвели до поразки національно-визвольних змагань і в Західній Україні.

Як бачимо, українська національна ідея пройшла складний шлях розвитку від етапу переважно культурницької діяльності до етапу політичної боротьби з відстоюванням національно-політичних вимог за допомогою слова або зі зброєю в руках

Це був початковий період українського націоналізму, який цілком справедливо пов’язують з ім’ям відомого українського політичного діяча кінця ХIХ – початку ХХст. Миколи Міхновського. М. Міхновський є засновником модерного українського націоналістичного руху; він є першим, хто визначив засади українського націоналізму як ідеології.

М. Міхновський поставив націю та національний інтерес на перше місце серед загальних соціально-політичних цінностей та інтересів. Він рішуче відстоював думку про те, що кожна нація має право на політичну незалежність, тобто має право мати власну самостійну державу. Утворення незалежної української держави М. Міхновський вважав за необхідне, бо інакше українська нація як така є неможливою. Національний інтерес може бути повністю забезпечений тільки у власній самостійній державі. Тому треба організувати український народ для боротьби за самостійність. Культурницький етап вже закінчився, прийшов час рішучої, безкомпромісної політичної боротьби, радикальних (навіть через силу та зброю) дій. Самостійно зверніться до аналізу М. Міхновським Переяславської угоди 1654 року. Він вважав, що українці саме з цього року перестали бути суб'єктом історичного процесу, саме з цього часу політичний та культурний розвиток нації почав згасати.

М. Міхновський поєднував боротьбу за національне визволення з боротьбою за встановлення соціально справедливого демократичного ладу, де не буде експлуатації людини людиною, суспільством, державою. Він закликав поневолені нації єднатися в боротьбі за свої національно-політичні та економічні інтереси проти панівних поневолюючих націй, при цьому відкидаючи гасло “Пролетарі всіх країн, єднайтеся!”. Об’єднання пролетаріату панівної та поневоленої нації

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні