Філософія серця в українській культурній традиції

покладено в 1860 р. статтею П. Юркевича “Серце та його значення в духовному житті людини згідно вчення Слова Божого”. Тут серце описувалось як особливий орган душі, який є осередком всього тілесного і багатоманітного духовного життя людини, серце називається витоком життя, воно є колом нашого народження, тобто коло і колесо, в обертах якого полягає наше життя.

 Використовуючи традиції своїх попередників, а передусім Г. Сковороди, Памфіл Юркевич вперше представив “філософію серця” як теоретично обґрунтоване філософське вчення. Центральною проблемою у філософії П. Юркевича, як і Г. Сковороди, є проблема людини. Людина – це малий світ (мікрокосм), за твердженням як Г. Сковороди, так і П. Юркевича.

 У філософії Юркевича поняття “серця” виступає центральною ідеєю, яку він аналізує у праці “Серце та його значення в духовному житті людини, за вченням Слова Божого”. У цій праці він представляє досить своєрідну філософсько-антропологічну концепцію про серце як основу фізичного та духовного життя людини. При цьому він запропонував досить незвичайний на той час підхід до розгляду людини як конкретної індивідуальності. Підхід, який не був сприйнятий його сучасниками і не підходив ні до матеріалістичної, ні до ідеалістичної антропологічної теорії.

 На думку Юркевича, релігійне переживання відкриває перед нами той факт, що серце є більш глибокою основою душевного життя, ніж розум. Мислитель наголошує на тому, що релігійна свідомість людини лежить в її серці, а, отже, релігія утворена на природному грунті. У своїй видатній роботі “Серце та його значення в духовному житті людини згідно вчення Слова Божого” Юркевич наводить більше 120 цитат з Біблії, показуючи тим самим, що автори Святого Письма розглядають серце як центр духовного життя, як особливий орган для сприйняття Бога.

 Багато уваги приділяється образу серця у Святому Письмі. У ньому говориться про “таємної людини серця” (Петр. 3, 4). Серце є глибиннішим у душі, воно відкрите лише Богу (П с. 43, 23). Біблія розглядає серце в різних аспектах: і як сутність усіх пізнавальних дій душі, і як центр духовного життя, і як осередок відчуттів і емоцій людини. Серцю приступна радість, благодушіє (Єг. 65, 14); велике горе, біль (Єг. 65, 14); ревнощі, заздрість (Як

3, 14). Серце може бути лютим (Єр. 16, 12); метушливим (П с. 5, 10); нерозумним (Рифм. 1, 21) і т. д. Лише в старозаповітних текстах серце згадується 851 раз.

 Дійсно, душевне серце слугує місцем проявів потягів, афектів і почуттів. У серці біль душі (Прит. 14. 10), відчуття любові (Суд. 16. 15), довіри (Прит. 31. 11), радості (П с. 18. 9), відрази (Прит. 5. 12) [5, 78]. Серцю приписується не лише емоційна, а й інтелектуальна діяльність. “Мудре серце” слугує в Біблії постійним оборотом мови. “Широта серця” означає всеохоплюючий розум. У серці знаходяться також і моральні принципи.

 Таким чином, серце згідно з біблійними уявленнями є осередком всієї людини, усіх її душевних сил. Це не означає, що душа людини тотожна душевному серцю, але вона найбільш ясно і повно відображається саме в ньому. Це стосується не лише почуттів, а й розумової діяльності. Арістотель, наприклад вважав, що саме фізичне серце, а не мозок, є органом мислення. Паскаль писав про особливу “логіку серця”,

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні