Філософія українського романтизму

людей природньої релігії, від козакофільства до козакофобства [Історія філософії України: Хрестоматія. - К. ,1993. - С. 322-333]. П. Куліш зробив спробу показати зв'язок законів природи та національного життя. Всесвіт дає нам закон громадянського життя, це має стати основою ствердження української національності. Політика повинна керуватися законом Божим та наукою, а остання повинна признати ідею царства Божого та водночас спиратися на філософію природознавства.

До братчиків належав також Тарас Шевченко. Звертаючись до славетного українського минулого у традиціях романтизму (поза принципом історичності українська ідея неможлива), Т. Шевченко намагався не ідеалізувати це минуле. Чи був Т. Шевченко революціонером? Мабуть, що ні, не дивлячись на заклик “громадою обух сталить”, щоб боротися за волю проти царату та кріпосництва. Бунтар? Може й так, але його бунт - це бунт, скоріше, екзистенціальний. Т. Шевченко не висував конкретної програми революційних дій. Він відстоював ідеали суспільної справедливості, добра і любові, свободи людської особистості, її гідності. Поет виступає як Пророк, як глас Божий. Т. Шевченко часто цитує Біблію, але віра його не ортодоксальна, скоріше, народна, яка дозволяє безпосередній зв'язок людини з Богом, яка бачить в Христі захисника пригноблених, носія найкращих людських якостей. Щодо майбутнього України, то становленню української державності та збереженню української культури могла б сприяти слов'янська федерація, до якої могла б увійти Україна.

Поезії Т. Шевченка антропоцентричні: у них зовнішній світ подано крізь світ внутрішній, крізь світ почуттів та роздумів людини, насамперед, над власною долею, крізь пошуки власної правди. Особисті переживання поет переводить у площину загальноукраїнських та загальнолюдських переживань. Шевченкові притаманний антропоморфізм природних об'єктів. Д. Чижевський цілком справедливо зауважив, що природа для Т. Шевченка є дзеркалом людських переживань. Вона відкликається на все, що діється в серці людини, відбиває внутрішнє життя людини в образах та символах [Історія філософії України: Хрестоматія. - К

,1993. - С. 330]. У Д. Чижевського можна знайти такі приклади Шевченкового антропоцентризму: для нації Т. Шевченко бере як образ конкретну, живу людську постать – або Прометея (“Кавказ”), або мати (“І мертвим, і живим. . . ” та інде). В релігії теж проявився антропоцентризм Т. Шевченка: він робить наголос на людській природі Христа, Богоматір - це, перш за все, ідеальний тип матері; взагалі, у релігії поет цінує лише те, що має відношення до людини, до її життя та відкидає те, що є байдужим до живої конкретної людини. Вклонення іконам Т. Шевченко називає “поганством”, архієрейську службу – “комедією”. Критикує пияцтво на релігійні свята; всупереч євангельским ідеалам християни взаємно нищать себе, проливають кров під час релігійних війн та у мирний час. Романтизм Т. Шевченка проявився також у зверненні поета до міфології (про це докладніше можна дізнатися з рекомендованої літератури). Поезія його сповнена символами: степ - це символ нескореної волі, а могила - навпаки; символ часу - дзвони, спів пташок; дерево - символ коловороту життя, вічного повернення. Н. Слухай стверджує, що космос міфопоетичного універсуму Т. Шевченка центрований стосовно денного світила й поліцентричний щодо нічних – “місяця”, “зірки”. . . Астральні міфологеми Т. Шевченка відтворюють найдавніші світоглядні архетипи українців, пов’язані з культом небесних світил [Слухай Н. Архетипи в неосяжності Шевченкового космосу //Слово і час. – 1999. - №3. - С. 8]. Серед 15 значень шевченкової міфологеми “зірка” Н. Слухай називає такі: непорушна точка світобудови, опора Всесвіту, явище з рисами анімізму, медіатор між міфопоетичними полісвітами та

1 2 3 4 5 6 7

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні