Філософська думка в Києво-Могилянській академії

складався з вивчення астрономії, хімії, мінералогії, географії, фізіології, анатомії, антропології. . . Під метафізикою розуміли умоспоглядальну науку, що з'ясовує перші найзагальніші причини речей, універсальні сутності. Так поступово відбувалося становлення професійної філософії як самостійної сфери знання. Вивчення філософії спиралося на осмислення ідей києворуської філософії, філософії Відродження, Реформації, Нового часу, Просвітництва, схоластики, патристики, античної філософії та на синтез цих ідей. Твори філософів (наприклад, Арістотеля) намагалися читати в оригіналі. Друкувалися навіть “лютеранські противності”, що свідчить про релігійну толерантність. [Про організацію процесу навчання та про професорів і студентів Академії докладніше див. : Микитась В. Давньоукраїнські студенти і професори. - К. : Абрис, 1994. - 288с].

Хоча філософія, по суті, ще була підпорядкована теології, твори представників патристики та рішення соборів не вважалися непогрішними. Біблія не була вже абсолютним авторитетом. Панувала концепція “двох істин” (згадаймо пізню західноєвропейську схоластику): науково-філософської та богословської, які існували незалежно. Так, Т. Прокопович вважав, що між положеннями Святого Письма, законами природи та людським розумом суперечностей немає, оскільки вони вже гармонізовані Богом. Текст Святого Письма слід тлумачити відповідно сучасним науковим досягненням. Просвітництво відкривало істину, насамперед, через аналіз досвіду і наукових фактів (на відміну від схоластики, яка ґрунтувалася на авторитеті)

В. С. Горський виділяє два етапи у діяльності Академії: перший (від заснування Академії та до кінця ХVІІст. ), що характеризується початком розмежування філософії і теології, переорієнтацією від богопізнання на пізнання природи і людини, усвідомленням самостійної цінності природи і необхідності пізнання її законів; другий (перша половина ХVІІІст. ), що був пов'язаний з увагою до проблем гносеології, до проблем людини і держави, з аналізом творів сучасних європейських філософів.

Розвиваючи далі києворуські уявлення про філософію, вчені Академії розуміли під нею систему наук, які є спрямованими на пошуки істини та причин речей, а також дослідження життя та чеснот. Г. Щербацький, наприклад, вважав, що “метою або фінальною причиною філософії, тобто тим, чим філософія виправдовує своє існування, є ніщо інше, як пізнання істини і практична доброчесність <…>” [Історія філософії України. Хрестоматія. - К. ,1993. - С. 231]. Певною мірою спираючись на думки антиків, викладачі Академії підкреслювали, що філософія повинна бути корисною для суспільства, для суспільного блага, а також для особистості. Ст. Яворський, цитуючи близькі йому думки Сенеки, як позитивне відмічав, що античний мислитель завдання філософії вбачав у тому, щоб вона навчила жити, надала внутрішню незалежність та душевний спокій (пригадаємо києворуську філософію, яка, на відміну від схоластики, розвивалася в лоні духовно-практичного освоєння світу).

Щодо онтологічних питань можна зауважити, що у творах вчених зустрічалися як теїстичні погляди (коли Бог уявляється як постійний, вічний творець світу: він його створив та продовжує підтримувати, тобто творити далі), так і деїстичні (коли Бог розглядається лише як першопричина світу, його творець, який не може порушувати створених ним законів природи, а остання розвивається далі на їх підставі без подальшого втручання Бога). Мали місце навіть пантеїстичні погляди (коли йдеться про ототожнення Бога з природою, або розчинення його в природі). Дослідники творчості вчених Академії традиційно підкреслюють, що мислителі розподіляли всю дійсність на 5 світів: світ нестворений (Божої думки), світ ангельський, світ, що складається з 4-х першоелементів, мікрокосм (людина) та макрокосм (земля, небо та все, що між ними).

Однією з важливих проблем була проблема матерії. Вона розглядалася як першооснова

1 2 3 4 5 6 7 8 9