Філософське вчення Григорія Сковороди
М. Ковалинський, подаючи життєпис Г. Сковороди, ні словом не обмовився про цю добре відому в Україні реальність стосовно освітньої справи. З цього приводу можна припустити два варіанти. Або не був обізнаний і тому нічого про це не писав. Або був добре обізнаний, але з цензурних міркувань не міг писати про те, що суперечило офіційній лінії імператриці, державним службовцем якої він був. Не випадково навіть приписав Г. Сковороді схвальні висловлювання про Катерину II, чого з певністю можемо сказати не міг робити сам Г. Сковорода (56, с. 397, 459).
Г. Сковорода в інтерпретації М. Ковалинського постає як оригінальний мислитель-одинак, любитель усамітненого, наповненого розмірковуваннями «про пізнання себе» життя. «Суєта й турботливість світу уявлялись йому морем, — пише М. Ковалинський, — безперервно збурюваним життєвими хвилями, яке ніколи не дає душевного спокою» (56, с. 385). Тому Г. Сковорода прагнув самотності, відчував «смак у свободі від суєти й життєвих пристрастей в убогому, але безпечальному стані» (56, с. 385).
Лише у двох місцях праці М. Ковалинського підкреслюється зв'язок Г. Сковороди з його народом, з життям в Україні. У першому випадку М. Ковалинський описує намагання В. Каліграфа (Крижановського), з яким поїхав Г
У другому місці праці М. Ковалинський описує своє перебування зі Г. Сковородою у Києві. Ігумен Сіннянського Покровського монастиря Юстин Звіряка (двоюрідний брат Г. Сковороди) таки вмовив Григорія залишитися там. «Не минуло й двох місяців, як він приїхав із Києва знову в Харків, — пише М. Ковалинський, — Україні (Слобідській — Н. Г. ) він віддавав перевагу перед Малоросією за її повітря і води. Ріки майже всі цвітуть у Малоросії, від чого й повітря гниле. Він звичайно називав Малоросію матір'ю, тому що там народився, а Україну — тіткою за життя його у ній і з любові до неї» (56, с. 400).
Решту перипетій життя Г. Сковороди М. Ковалинський описує в плані відносин людина-суспільство. За інтерпретацією М. Ковалинського Г. Сковорода жив за принципом повної свободи, незалежності, втечі від активного суспільного життя, від турбот реальної дійсності в Україні. «Дух його віддаляв його від усяких прихильностей і, роблячи його пришельцем, переселенцем, мандрівником, — пише М. Ковалинський, — виробляв у ньому серце громадянина Всесвіту, який, не маючи родини, маєтків, кутка, де голову прихилити, сторицею більше смакує задоволення природне, насолод простих, невинних, безтурботних, які черпаються чистим розумом і безтурботним духом у скарбах вічності» (56, с. 384-385). В цих сентенціях просто висвічується світогляд М. Ковалинського — одного з чільних