Філософське вчення Григорія Сковороди

(2, с. 191). Мандрівні учителі разом з існуючими ще до царювання Катерини II церковно-приходськими школами становили собою досить по­ширену та масову систему освіти народу, чого зовсім не знала Великоросія. Скасовуючи козаччину та обертаючи підданих в кріпацтво, Катерина II пове­ла лінію на знищення народної освіти, натомість зап­роваджуючи в Україні казенні російські школи.

М. Ковалинський, подаючи життєпис Г. Сково­роди, ні словом не обмовився про цю добре відому в Україні реальність стосовно освітньої справи. З цього приводу можна припустити два варіанти. Або не був обізнаний і тому нічого про це не писав. Або був добре обізнаний, але з цензурних міркувань не міг писати про те, що суперечило офіційній лінії імператриці, державним службовцем якої він був. Не випадково навіть приписав Г. Сковороді схвальні висловлювання про Катерину II, чого з певністю можемо сказати не міг робити сам Г. Сковорода (56, с. 397, 459).

Г. Сковорода в інтерпретації М. Ковалинського постає як оригінальний мислитель-одинак, любитель усамітненого, наповненого розмірковуваннями «про пізнання себе» життя. «Суєта й турботливість світу уявлялись йому морем, — пише М. Ковалинський, — безперервно збурюваним життєвими хвилями, яке ніколи не дає душевного спокою» (56, с. 385). Тому Г. Сковорода прагнув самотності, відчував «смак у свободі від суєти й життєвих пристрастей в убого­му, але безпечальному стані» (56, с. 385).

Лише у двох місцях праці М. Ковалинського підкреслюється зв'язок Г. Сковороди з його народом, з життям в Україні. У першому випадку М. Ко­валинський описує намагання В. Каліграфа (Крижановського), з яким поїхав Г

Сковорода як його при­ятель у Москву, а потім намісника Троїце-Сергієвої лаври Кирила (Феофана Чарнуцького, односельча­нина Г. Сковороди) залишити Григорія в лаврі. Але любов Г. Сковороди «до отчого краю кликала в Ма­лоросію. Він знову повернувся у Переяслав, зали­шивши по собі в лаврі ім'я вченого і дружбу Кири­ла» (56, с. 384).

У другому місці праці М. Ковалинський описує своє перебування зі Г. Сковородою у Києві. Ігумен Сіннянського Покровського монастиря Юстин Звіряка (двоюрідний брат Г. Сковороди) таки вмовив Гри­горія залишитися там. «Не минуло й двох місяців, як він приїхав із Києва знову в Харків, — пише М. Ко­валинський, — Україні (Слобідській — Н. Г. ) він відда­вав перевагу перед Малоросією за її повітря і води. Ріки майже всі цвітуть у Малоросії, від чого й по­вітря гниле. Він звичайно називав Малоросію матір'ю, тому що там народився, а Україну — тіткою за життя його у ній і з любові до неї» (56, с. 400).

Решту перипетій життя Г. Сковороди М. Кова­линський описує в плані відносин людина-суспільство. За інтерпретацією М. Ковалинського Г. Ско­ворода жив за принципом повної свободи, незалеж­ності, втечі від активного суспільного життя, від тур­бот реальної дійсності в Україні. «Дух його віддаляв його від усяких прихильностей і, роблячи його при­шельцем, переселенцем, мандрівником, — пише М. Ковалинський, — виробляв у ньому серце гро­мадянина Всесвіту, який, не маючи родини, маєтків, кутка, де голову прихилити, сторицею більше сма­кує задоволення природне, насолод простих, невин­них, безтурботних, які черпаються чистим розумом і безтурботним духом у скарбах вічності» (56, с. 384-385). В цих сентенціях просто висвічується світог­ляд М. Ковалинського — одного з чільних

1 2 3 4 5 6 7 8

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні