Філософсько-світоглядні доктрини Миколи Хвильового

підноситься до символу віку. . . Людина, позбавлена пам'яті в ії естетичному, широкому значенні, перетворюється в зом6i. Щоб переконатися в можливостях психотропного впливу на людину, досить прочитати твори «3омбі», «Я зомбі», де йдеться про пiдміну особистості сурогатом ії «Я».  

 Поряд із цим нова естетична та філософська парадигми націлюють на усвідомлення того, що суспільство тримається на суверенності та самодіяльності особистості, на такому розумінні особистостi, яке дорівнює монадному iї утворенню i покликане репрезентувати вcecвіт у межах індивідуума. Безумовно, синергенною здатністю репрезентувати свою добу, свій народ у зломний, доленосний історичний момент був наділений М. Хвильовий. Справді, «Коли Я відповідно до універсальності мого «я мислю», визначаю себе як психофізичну icтотy, а також відкриваю у формі «Іншого» психофізичні icтоти, протилежні мені, які конституюються в різноманітності мого інтенціонального життя, то я усвідомлюю величезні труднощі, що стосуються, перш за все мене самого. Я «трансцедентальне Я», є те, що передує мирському («мирське» у Гуссерля - це чуттєво - предметне): саме у свідомому житті споконвічно конститує світ як інтенціональну єдність. Отже, Я, конституюче Я, не тотожне з емпіричним Я, зi мною як психофізичною реальністю (мова йде про трансцендентальне Я, яке відкривається за допомогою трансцендентальної редукції, i психологічне Я, Я емпіричної coціології» [12, с. 56].  

 М. Хвильовий у багатьох своїx новелах показав сам процес становления «Я» від романтизованого до ідеалізованого, зробив вертикальний та горизонтальний зpiз можливостей буття «Я» за тих обставин. Ірраціональний світ його гepoїв є віддзеркаленням через «Я» вcix «Ми». Цим зумовлюється урізноманітнення форм враження

Естетика соцреалізму, що ми бачили на прикладі П. Тичини (В. Стус. «Феномен доби» <Сходження на Голгофу слави>)», була знаряддям відмежування письменника від трагічної долі народу, дійсність роздвоювалась, а разом з нею i свідомість, що й зафіксував сатиричними засобами М. Хвильовий: «Зворушлива самосвідомість мого героя досягає в ці хвилини апогею. І хочеться перед такою самовідданістю посхиляти вci республіканські прапори i з почуттям задоволення промовити: - Іване Івановичу! Воістину ви - зразкова людина нашої безпримірної епохи, i ваше ім'я, очевидно, буде фігурувати в Пантеонi «Червоних дощок» [12, с. 11].  

 Потужним променем художнього синтезу новеліст висвітлив суб'єктивні та об’єктивні фактори переродження свідомості i появи «анти - я». Багатогранний процес боротьби авторового «Я» проти «анти - я» ствердження таких ідеалів, які нi за яких обставин не могли б стати антиідеалами довів вciм змістом свого життя i логічним фіналом завершив його 13 травня 1933 року. Фатальний акт трагедії М. Хвильового, помножений на мільйони людських доль, на жаль, «жанровим виконанням» трагеми не мiг зворушити, вразити нi ураглядачів, нi наглядачів.  

 Для свого синтезу письменник залучив фактично весь багатющий арсенал художнього слова: від крапки (виболеної ним, про що свідчать його коментарі) до шифрів, кодів, структур, алегорії i символiв, фоноцентризму, поліфонії, озвученості «Я» та присутності його як дійової особи з власним статусом. Вигадливій i напрочуд гнучкій та мінливій системі шифрувального письма М. Хвильового мiг би позаздрити навіть Блас Віжінер - винахідник найдосконаліших кодів i систем шифрування. Озвучені голоси «Я» діють у діапазонах авторового «Я» та не є тотожніми йому, максимально наближаючись до нього, вони є аналогами його. Автор, як це помітно у новелах 

«Вступна новела», «Колонії, вілли», «Редактор Карк», «Солонський ЯР», «Kiт у чоботях», «Синій листопад», «Чумаківська комуна», «Дорога й ластівка»,«Арабески», «Лілюлі» та iншиx у залежності від програми твору може або передавати

1 2 3 4 5 6