Філософсько-світоглядні доктрини Миколи Хвильового
Аналізуючи поезію М, Лермонтова «Сон», В. Соловйов писав, що поет «не тільки передчув свою роковану смерть, але и прямо бачив ії зарані, що під силу вищому чарівнику i пророку, який зник в царстві фей»[9, с. 449].
Але доля М. Хвильового с віддзеркаленням трагізму мільйонних доль, а романтика розвіюється, як дим від набою. Уci твори М. Хвильового в синтетичній формі i в різних аспектах онтологічного плану, який теоретично ним обґрунтований у статтях та памфлетах, i є духовними базисними категоріями для розуміння «Я» та його ідеалу. Ущербність ідеалу зумовлюється соціальними, історичними обставинами, які створюють суспільний ідеал як образ не ідеального ладу життя. У М. Хвильового він постає в романтичній формі, діє як примус, ідеал, як зовнішня програма для реалізації ціною життя. У філософському плані трагічну невідповідність ідеалу i його втілення висвітлив В. Соловйов: «.
Думка про духовний бунт як базисну категорію романтизму Хвильового уточнена paніше його останньою крапкою. . . Філософія бунту в епоху добра i зла (Т. Манн) детально розроблена Камю в «Бунтующем человеке» [6, с. 415], де простежується генеалогія «не вбивай» та еволюція в максимах сучасної Хвильовому ідеології - «вбивай». Реалізація людиновбивства написана на скрижалях віку, у тих паперах, що поховані в сейфах. . . На жаль, не все утаєне стає явним, біблійна заповідь поки що справдилася не вся. Боротьба Хвильового в контексті сьогоднішнього стану прочитується як боротьба романтичного, абсурдного героя за романтичний ідеал. Та навряд чи може бути виправданим вислів: «Альтернативний герой Хвильового покликується на роль концептуального образу «романтики вітаїзму», що мала б створити новий героїчний міф для революціонерів» [7, с. 66]. Інтерпретація