Фізик Боголюбов Микола Миколайович

Зміст

1 Сім'я. Навчання

2 Етапи наукової кар'єри

3 Основні напрями наукової діяльності

4 Твори:

Боголюбов Микола Миколайович (8 (21) серпня 1909, Нижній Новгород, Російська імперія — 13 лютого 1992, Москва, Росія) — радянський математик і механік, фізик-теоретик, засновник наукових шкіл з нелінейної механіки і теоретичної фізики, академік АН СРСР (від 1953) і АН УРСР (від 1948).

Сім'я. Навчання

Боголюбов народився 8 (21) серпня 1909 року в Нижньому Новгороді. Його батько, Боголюбов Микола Михайлович, був духовним письменником, професором богослов'я; мати, Боголюбова (Ламінарська) Ольга Миколаївна, — викладачем музики. У 1921 році сім'я переїхала до Києва. Після закінчення семирічної школи Боголюбов самостійно вивчав фізику і математику і з 14-ти років уже брав участь в семінарі кафедри математичної фізики Київського університету під керівництвом академіка Д. О. Граве. У 1924 році у п'ятнадцятирічному віці Боголюбов написав першу наукову працю, а наступного року був прийнятий безпосередньо до аспірантури АН УРСР до академіка М. М. Крилова, яку закінчив у 1929 році, отримавши у 20 років ступінь доктора математичних наук.

Етапи наукової кар'єри

У 1929 році Боголюбов став науковим співробітником Української академії наук, у 1934 почав викладати в Київському університеті (від 1936 року професор). Із 1948 року регулярно перебував і подовгу мешкав у Москві, де очолював Теоретичний відділ в Інституті хімічної фізики АН СРСР. Окрім того, від 1950 року Боголюбов працював у Математичному інституті імені В. А

Стєклова і в Московському університеті, де в 1953 заснував кафедру квантової статистики і теорії поля, якою керував до останніх днів свого життя. У 1950—1953 роках працював також у закритому інституті оборонного профілю в Арзамасі-16 (сучасний Саров, Росія).

Із утворенням у 1957 році в Дубні (Московська область Росії) міжнародного центру в галузі ядерної фізики, Об'єднаного інституту ядерних досліджень (ОІЯД), Боголюбов організував і став керівником лабораторії теоретичної фізики, а в 1965—1988 роках був директором ОІЯД. У 1966 році став першим директором створеного ним Інституту теоретичної фізики АН УРСР у Києві, одночасно (від 1963 до 1988) він академік-секретар Відділу математики АН СРСР. У 1983—1989 роках очолював Математичний інститут імені В. А. Стєклова у Москві.

Основні напрями наукової діяльності

Основні праці Боголюбова з математики і механіки належать до варіаційного числення, наближених методів математичного аналізу, диференціальних рівнянь, рівнянь математичної фізики, асимптотичних методів нелінійної механіки і теорії динамічних систем. Перші публікації (1924—1928) присвячені проблемам варіаційного числення і теорії майже перідичних функцій. У наступні роки Боголюбов (разом зі своїм учителем М. М. Криловим розробив нові методи нелінійної механіки і загальної теорії динамічних систем. У циклі досліджень із проблем статистичної механіки (1939—1945) створив метод отримання кінетичних рівнянь, виходячи з механіки системи молекул.

У 1946 році Боголюбов уперше побудував мікроскопічну теорію надплинності, взявши за основу модель слабо ідеального бозе-газу. Через 10 років, виходячи з квантовомеханічної моделі електронного газу, який взаємодіє з іонною решіткою кристалу, узагальнивши свій апарат канонічних перетворень із теорії надплинності, створив мікроскопічну теорію надпровідності.

На початку 50-х років минулого століття Боголюбов звернувся до задач квантової теорії поля. Він створив перший варіант аксіоматичної побудови матриці розсіювання, який базується на оригінальній умові причинності

1 2