Фольклористично-етнографічна діяльність Івана Франка - організація збирацько-дослідницької роботи

з запасом грошей і буду полювати на рукописі, а також на казки. Бажав би після приповідок зладити і видати збірку галицьких казок, і вже тепер нотую собі імена народних оповідачів, до котрих опісля удамся, щоб позаписувати їх скарби" [14, т. 48, с. 329]. Таку ж думку він висловив у наступному листі до того ж адресата від 29 квітня 1892 р. : "Скінчивши роботу над приповідками, я займуся збиранням казок, і думаю, що на тім полі у нас дуже багато інтересного можна знайти" [14, т. 48, с. 333].

Розгортанню збирацької роботи сприяла широка публікація народної твор­чості в часописі "Житє і слово" (1894-1897 рр. ), який видавав І. Франко разом зі своєю дружиною. До нього надходили фольклорні записи від різних збирачів і друкувалися у рубриці "Із уст народа". Серед інших матеріалів Франко подав і свої записи: новели ("Лісковий корч свідком" [6, с. 223-224], легенди ("Як душі з того світа вертаються" [6, с. 225], оповідання про історичні особи ("Король Со- бєский і жовківські жиди", "Татарські напади на Підгір'є", "Цісарева Марія Тереса", "Цісарь Йосиф ІІ") [6, с. 226-232]. Тут були опубліковані й записи Ольги Франко, зокрема казка "Про царівну, з котрою батько хотів женитися" [5, 1894, с. 375­377]. Правда, рубрика проіснувала всього два роки, і 1896 р. припинилися публікації усної словесності на сторінках "Житя і слова". Та на той час Наукове товариство імені Шевченка уже видавало "Етнографічний збірник" (з 1895 р

), який порівняно з рубрикою "Із уст народа" мав значно ширші можливості для популяризації і вив-чення фольклорного матеріалу.

Як голова Етнографічної комісії, створеної у травні 1898 р. , І. Франко роз­горнув активну організаторську та збирацьку роботу. Влітку 1900 р. він відбув кіль­ка екскурсій, здебільшого шукаючи матеріал для збірки галицьких народних при­повідок, яка готувалася до друку як десятий том "Етнографічного збірника", а та­кож матеріал для збірки колядок і щедрівок. Найважливіша з тих екскурсій була до села Довгого Стрийського повіту, де він одержав багату і гарну рукописну збір­ку щедрівок, які записав ще у 1860-х рр. О. Кобринський. Під час цієї експедиції найбільше зібрав приповідок у с. Завадові і Голобутові Стрийського повіту, а та­кож у Коломиї, Тернополі, Збаражі і Львові [15, с. 18-19].

Діяльність І. Франка в Етнографічній комісії, як слушно зауважив О. Дей, справді гідна подиву: він керував виданням "Етнографічного збірника", система­тизував матеріал, складав покажчики паралелей, упорядкував понад тридцять од­ну тисячу приповідок, збірку "Людових вірувань на Підгір'ю", вів кореспонден­цію з численними збирачами з усіх кінців України, сам записував з пам'яті або з народних уст багато творів, що увійшли до "Етнографічних збірників". Упродовж майже 20 років під керівництвом Франка вийшло понад 30 томів "Етнографічно­го збірника", серед яких видатним явищем є "Галицько-руські народні приповід­ки" Загальний доробок І. Франка - збирача народної пісенності - понад чотири­ста пісень і близько тисячі трьохсот коломийок. І це при тому, що він, як висло­вився Є. Маланюк, "був одночасно і суспільним діячем і політичним мислителем, і у ч е н и м, і повістярем, і драматургом, і поетом - і то на такім рівні, і в такій повноті, яка нагадувала хіба мужів італійського Відродження чи наших Київських Атен могилянсько-мазепинської доби" [8, с. 118].

В останнє десятиліття свого життя Іван Франко віддав

1 2 3 4 5 6 7

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні