Фонетика і лексика в давньоруській мові

приголосних і [}]: фігоЬа, сідЬь, зіоде, гдкд; у такій позиції вимовлявся й голосний [у], але не міг стояти на початку слова і після []]: сіуіігь, кузіь, хуігь; звук [и] міг стояти на початку слова і після будь-якого приголосного: исііі, ихо, §иЬШ, сіихь, роГи, їипь; зредукований [ь] уживався тільки після твердих приголосних: ІьЬь, зьіо, ?ьпаіі.  

Запозичена лексика в давньоруській мові

До актуальних проблем слов’янського мовознавства належать питання, пов’язані з розвитком східнослов’янських мов, оскільки діахронічне дослідження мови не тільки розширює лінгвістичний кругозір, вчить розумінню мови давніх пам’яток, але й дає багатий матеріал для пізнання історії народу в цілому.

Особливий інтерес як об’єкт наукового студіювання викликають писемні джерела старокиївської доби. До нашого часу не дійшло жодної пам’ятки давньоруської епохи, яка за своїми художніми особливостями дорівнювала б “Слову о полку Ігоревім”. Словниковий склад давньоруської мови формувався протягом кількох історичних епох. Ця мова мала різноманітні контакти з сусідніми мовами, внаслідок чого ввібрала в себе іномовні елементи. Тому в лексиці “Слова” представлені гетерогенні за своїми генетичними характеристиками лексичні одиниці. Проте є очевидним, що запозичена лексика не переважила питомих словесних одиниць цієї пам’ятки, тому “Слово” виразно зберігає не лише свою ідейно-тематичну, але й мовну самобутність.

 

Мова пам’ятки східнослов’янська у своїй основі, це – “народно-поетична стихія і живе усне східнослов’янське мовлення” [3, 22]. Така оцінка стосується і питомої слов’янської лексики, і тюркізмів, які проникали через половецьку й огузку мови кочівників. Це стосується й самого стилю “Слова”, його образів, епітетів, порівнянь, метафор, аналоги яких можна знайти у фольклорі деяких тюркських народів.

Дослідники єдині у кваліфікації тюркізмів “Слова” як одиниць, що стосуються до монгольського періоду, а своїми фонетичними характеристиками, фонетичним оформленням – до огузо-кипчацького типу з деякими наслідками болгарської фонетики, що пояснюється послідовними хвилями міграції тюркських народів до Східної Європи.

Наше дослідження побудоване за тематичним принципом, який активно використовують сучасні лексикологи та ономасіологи. Теоретичне обґрунтування вивчення лексики за тематичними принципами репрезентоване роботами Ф. П. Філіна, В. І. Кодухова, М. О. Баскакова, Ф. П. Сорокалєтова, В. М. Русанівського, В

В. Німчука, В. А. Передрієнка, І. П. Чепіги та ін. Так, Ф. П. Сорокалєтов пише з цього приводу: “Вивчення лексики за тематичними групами дозволяє з достатньою повнотою виявити зв’язки і відношення між позначуваним і тим, що позначає, встановити об’єм знань і, нарешті, окреслити значення і коло лексико-фразеологічних значень слів”.

Серед неслов’янських запозичень “Слова о полку Ігоревім” можна виділити для дослідження такі тематичні групи слів: 1) військова термінологія; 2) соціальна термінологія; 3) побутова лексика; 4) лексика на позначення особливостей ландшафту, тварин, рослин; 5) міфологічні та етнічні імена; 6) власні назви. В нашій роботі проаналізовані перші дві групи запозичених слів, оскільки їх позамовні зв’язки по-різному актуалізувалися в різні періоди розвитку суспільства і їх студіювання особливо цікаве для пізнання історії східнослов’янських народів.

У групу неслов’янських запозичень, пов’язаних з військовою справою, об’єднані слова, які називають зброю чи військове спорядження: тулъ, шерешир, сабля, мечь, харалуг. Лексема тулъ “колчан для стріл” (множина тули) в пам’ятках зафіксована з ХІ ст. М. Фасмер та О. Преображенський порівнюють тулъ з φαρετρα, з праслов’янським *tulъ, що близьке до давньоіндійського tunas. На думку М. М. Шанського, це слово запозичене з тюркської мови . О. Г. Преображенський підкреслює, що деякі дослідники дотримуються інших поглядів. Наприклад, О. Я. Козловський порівнює його з латинським toles “зоб на шиї”. Це, очевидно, не відповідає істині. Також повинно бути відкинуте зіставлення з групою санскриту: tula та ін. ,

1 2 3 4 5 6