Фонологія

Л. Р. Зіндер, М. І. Матусевіч, Л. В. Бондарко і ін.) і московська (У. Н. Сидоров, Р. І. Аванесов, П. З. Ковалів, А. А. Реформатській, А. М. Сухотін, М. В. Панов і ін.) – і оригінальна концепція З. І. Бернштейна. Основна відмінність між цими школами полягає в розумінні фонеми і ступеня автономності Ф. по відношенню до морфології (ролі морфологічного критерію при визначенні тотожності фонем). У європейській лінгвістиці проблеми Ф. розроблялися в працях членів Пражського лінгвістичного гуртка – головного фонологічного центру в Європі – і Лондонської фонологічної школи (родоначальник – Д. Джонс; з 40-х рр. називається Лондонською лінгвістич. школою); особливо значний внесок останньою в розвиток суперсегментної Ф. (праці Дж. Ферса, У. Аллена, Ф. Палмера, Р. Робінса і ін.) у 40–60-і рр. 20 в. У меншій мірі Ф. розроблялася в рамках копенгагенської лінгвістичної школи . На розвиток Ф. зробили помітний вплив праці деяких учених, що формально не належали до якої-небудь школи, але ідейно найбільш близьких до концепції Празького лінгвістичного кружка – А. Мартіні, Е. Куріловіча, Би. Мальмберга, А. Соммерфельта. Значний розвиток Ф. отримала в амер. дескриптивної лінгвістики (праці Л.Блумфилда, Е. Сепира і їх учнів – М. Свадеша і У. Тводделла). Важливе досягнення американської Ф. (Ч. Хоккет, Р. Глісон, Би. Блок, Дж. Трейджер, К. Пайк і ін.) – розробка методу дистрибутивного аналізу (див. Дистрибуція).
1 2 3

Схожі роботи