Форми обміну науковою інформацією

та реципієнтом встановлюється ка­нал комунікації, без якого неможливий зв'язок (спосіб об­міну, передачі інформації). Це — зустрічі, конференції, радіо, телебачення, Іпіегпеі, видавництво, редакція журналу, бібліо­тека та інші канали, що забезпечують можливість безпосе­редньої чи опосередкованої наукової комунікації.

Наукова комунікація функціонує ефективно за умови існу­вання зворотного зв'язку — реакції реципієнта на отрима­не повідомлення. Інтерес до повідомлення залежить від бага­тьох чинників: мають значення зміст проблеми, наукової ідеї, доступність інформації, місце, час видання, тираж журналу (монографії), мова, рівень і стиль публікації. Проявами зво­ротного зв'язку реципієнта можуть бути цитування, поси­лання, відгук, рецензія, написання огляду, реферату, статті, включення ідей автора у відповідну дисципліну як базове знання та ін.

Одним з основних показників значення наукового резуль­тату є індекс цитування, який визначає кількість посилань на ту чи іншу статтю, автора, журнал, установу, країну. Чим вищий цей показник, тим авторитетнішим є автор, тим ви­щий його науковий рейтинг. Посилання свідчать про рівень поширення ідеї, її наукове і практичне значення, зростання людських знань, реальне здійснення наукової комунікації.

Є багато підходів до класифікації наукової комунікації. її поділяють на пряму (безпосереднє спілкування фахівців, зайнятих у науково-дослідницькому процесі); опосередковану (комунікація між ученими через їхні наукові публікації); вертикальну (між науковим керівником і дисертантом); горизонтальну (пов'язує здобувача з представниками нау­кової школи) та ін. Однак найпоширенішим є поділ науко­вих комунікацій на формальні і неформальні, документні і недокументні, між якими встановлено тісний взаємозв'язок.

Формальна НК — обмін науковою інформацією через спеціально створені структури для генерації, оброблення і поширення наукового знання. Це — видавництва, редакції газет і журналів, науково-дослідні установи, вищі навчальні заклади, радіо, телебачення, бібліотеки, інформаційні центри, музеї, архіви тощо. В наукознавстві формальну комунікацію часто розглядають як опублікування статті в журналі або наукової монографії і посилання

Пряме цитування одного автора іншим свідчить про створення формального каналу комунікації між ними — від цитованого автора до того, хто цитує. Якщо два дослідники цитують третього, то створюєть­ся формальна комунікація між першим і третім автором шляхом цитування. Ефективність формальної НК визна­чається кількістю та якістю опублікованих наукових резуль­татів.

Неформальна НК — це комунікація, що встановлюється між комунікантом (відправником) і реципієнтом (отриму­вачем) шляхом особистих контактів, зустрічей, бесід, теле­фонних розмов, листування тощо. Позитивним аспектом такої комунікації є економія часу, забезпечення глибшого взаєморозуміння. Ефективність неформальних НК визна­чається через самозвіти, опитування, спостереження. Окремі неформальні обміни науковою інформацією стають очевид­ними, коли науковці у співавторстві публікують результати свого дослідження.

Документна НК — комунікація, опосередкована науко­вим документом, побудована на обміні документованою інфор­мацією (ідеями, повідомленнями, знаннями). Науковий до­кумент — це публікація результатів теоретичних і (чи) експериментальних досліджень, а також підготовка науков­цями до публікації пам'яток культури, історичних документів та літературних текстів. Він містить зафіксовану на матері­альному носієві наукову інформацію для передачі її в про­сторі і часі.

У системі НК науковий документ набуває статусу комуні-ката. Він може бути у вигляді опублікованих тез, тексту наукової доповіді, статті, опису винаходу, монографії, звіту про НДР, дисертації, автореферату дисертації, аналітичного огляду, реферату тощо. Наукова інформація може передава­тися у формі книги, брошури, журналу, дискети та ін. Пере­ваги таких комунікацій:

• добре збереження наукової

1 2 3 4 5 6 7 8

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні