Французький кінематограф

style="font-size: Французький кінематограф напередодні Першої світової війни

В період між 1908 та 1910 роками починають розвиватись кіноіндустрії інших країн: Італії, Данії, Росії, у США було створено «Компанію кінематографічних патентів». Розвивається звукове кіно, розвивається реклама. Тривалість фільмів зростає та збільшується до півтори-двох годин. Почалася боротьба за кінотеатри, Pathé Frères, Gaumont, Georges Méliès та Lumières орендують та будують власні кінозали-палаци з величезною кількістю місць. Найбільший з них — «Іподром» — вміщає 6000 чоловік.

Для кіно цього періоду характерні наступні риси:

-       орієнтація на смаки широкого кола глядачів

-       прихід нового покоління режисерів, на противагу першим самоучкам

-       захоплення та пошуку в області кольорового та звукового кіно (на цьому етапі ще не успішні)

-       пригодницькі романи, поліцейський роман

-       натуралістичний стиль у кіно — використання пейзажів для створення відповідної атмосфери, але повна відсутність соціальної тематики

Жанри, що користуються популярністю:

-       пригодницькі кіноромани («Рокамболь», «Нік Вінтер», «Зігомар», «Фантомас», «Протеа» та інші)

-       історичне кіно

 Період Першої світової війни та повоєнні роки

В період Першої світової війни та повоєнні роки французький кінематограф не міг сперечатись із американським, що набував розквіту. Невтішна ситуація була обумовлена переважно економічними обставинами — недостатнє фінансування, зруйновані або конфісковані приміщення кінотеатрів не були сприятливим середовищем для розвитку. Виробництво кіно поступово зменшувалось та переміщалось закордон[3]. Разом з тим популярність кіно росла серед усіх верств населення.

 Період Другої світової війни та повоєнні роки

Сучасне обличчя французького кіно почало формуватись вже після Другої світової війни. На нього вплинули її наслідки, переосмислення окупації призвело до розвитку антифашизму та звернення до гуманізму

З 1946 щорічно (окрім 1948 та 1950) проводиться Міжнародний кінофестиваль у Каннах. У 1976 започатковано премію «Сезар», що є аналогом американського «Оскару». В період 1940–1950 працюють видатні актори: Жерар Філіп, Бурвіль, Жан Маре, Марі Казерас, Луї де Фюнес, Серж Реджані та інші.

 «Нова хвиля»

Передумовою виникнення такого явища як Нова хвиля був цілий комплекс обставин: невдалі для французького кіно показники кінопрокатів, результати Каннського кінофестивалю, прогрес у технічній сфері, що привів до створення надчутливої кіноплівки та портативної апаратури. Окрім того, поява нової хвилі пов'язана із спробами деяких кінокритиків втілити свою філософію у реальність кіноіндустрії через створення власних фільмів.

Нова хвиля французького кіно дарує світові кіно таких митців як Жан-Люк Годар, Клод Лелуш, Франсуа Трюффо, Клод Шаброль, Луї Маль. З'явилися всесвітньовідомі мюзикли Жака Демі «Шербурські парасольки» (1964) та «Дівчата з Рошфору» (1967).

1960 — 1970. З'явилася ціла плеяда акторів, серед яких найвідоміші Жанна Моро, Жан-Луї Трентіньян, Жан-Поль Бельмондо, Жерар Депардьє, Катрін Денев, Ален Делон, Ані Жирардо, Колюш, Пьєр Рішар.

Учасники нової хвилі заперечували існування єдиної естетичної концепції. Їх об'єднувало бажання змінити умови кіновиробництва, антипатія до зарок 50-х та концепція авторського кіно, яка стверджувала, що фільм має відображати особистість свого автора через індивідуальну стилістику. Але кожен із представників

1 2 3 4 5