Французький класичний реалізм в літературі

у вуличних бійках під час революції серйозно. "Сучасна шваль уселяє в мене жах”, - скаже він під час перемоги у Франції демократії. Соціум, взагалі, був ворогом Бодлера, ворогом його похмурої і чудернацької поезії.

- основні особливості стилю Бодлера формувалися під сильним впливом поезії Е. По, в якому поет знайшов рідну собі душу. Американець По раніше, ніж француз Бодлер, відчув страшну для мистецтва силу утилітарно налаштованої маси, відчув і сприйняв дійсність як Ад. Таким же шляхом пішов Бодлер. Його “Квіти зла” і “Біблія пороку” ( яку і досі не дозволено публікувати у більшості країн світу ) відтворюють кола Аду сучасної дійсності. Книгу присвячено Леконту де Лілю. Таким чином Бодлер висловлює свою естетичну позицію, яку у більш розширеному вигляді він розкрив у теоретичних працях “Естетичні пам’ятки” і “Романтичне мистецтво”. Вступ, написаний у вигляді поетичної передумови, розкриває ідейний зміст збірки. Бодлер порівнює докори совісті, які люди відчувають від гріхів, що творяться свідомо ( “розбій” ) і безсвідомо ( “дурість” ), із укусами вошей. Людство, подібно жебракам-волоцюгам, тупо годує собою кровожерливу совість

Бодлер закликає звільнитися від обману добродійності, яку він знецінює, правда, на заміну добродійності він не пропонує нічого, окрім своїх талановитих віршів.

- “Квіти зла” складаються із наступних розділів: “Сплін та ідеал”, “Паризькі картини”, “Вино”, “Квіти зла”, “Заколот”, “Смерть”. Вся книга відтворює духовний шлях поета, його “віру, вивернуту навиворіт”. Епіграф, узятий із творчості одного із найтрагічніших поетів Франції, гуґенота ХУІІ ст. , Агріппи де Обін’є, який загинув під час релігійної війни, знову відвертає читача від обличчя благочестя і нагадує про гріхи церкви. Агріппа де Обін’є відстоював право людини на самостійне мислення, на власну точку зору, і Бодлер у “Квітах зла” показує власне бачення світу, не боячись засудження публіки і образи суспільної моралі. “Сплін та ідеал” присвячено естетичним поглядам поета, який констатує фатальну антитетичність реального світу і мистецтва. У поезії “Альбатрос” Бодлер порівнює художника із птахом, прекрасним у повітрі і незграбним на землі. “Цар небесної лазурі” на землі перетворюється на об’єкт знущань для матросів, що втратили від неробства здоровий глузд. Так само поет залишається осміяним й “проклятим” на землі, розмах його крил натовп не бачить, тому що не дивиться на небо, спрямовуючи свої очі на землю. В образі альбатроса, який набув значення емблеми творчості Бодлера, відчувається зв’язок із спадщиною англійського романтика Кольріджа, в поемі якого “Сказання про старого мореплавця” теж є сцена із моряками і альбатросом, якого один із матросів вбиває від безглуздя і тим самим прирікає себе і своїх товаришів на страшну кару Природи. Альбатрос, птиця, яка не в’є гнізд і практично ніколи не сідає на землю, навіть під час бурі залишаючись у повітрі, пройде також через творчість Чехова ( п’єса “Чайка” ), Горького ( “Буревісник” ). Бодлер нібито приєднується до загальносвітового символу художника, його служінню Мистецтву і трагедії його існування. -