Франсуа Рабле. Гаргантюа і Пантагрюель

Шістнадцяте століття – це вершина в історії сміху, пік цієї вершини – роман Рабле “Гаргантюа і Пантагрюель”.

Образи рiзноманiтних велетнiв часто зустрiчаються на сторiнках французьких та нiмецьких казок. Там їх зображено злими, жорстокими, пiдступними, часто - людоїдами, яких все ж таки вдається перехитрити звичайним людям.

Франсуа Рабле теж узяв для свого роману сюжет, добре вiдомий у французькiй народнiй творчостi - це комiчнi хронiки (лiтопис) "про великого i здоровезного" велетня Гаргантюа. Та й мова оповiдi про життя та дiяльнiсть трьох поколiнь велетнiв, Гран-гузьє, Гаргантюа, Пантагрюеля, витримана у тонi веселої, грубуватої сатири, висмiюванню всiх порокiв, притаманних тогочасному суспiльству. I хоча Рабле зi смаком описує всi подробицi їхнього тiлесного життя, перераховує, скiльки їжi, одягу їм потрiбно, та головне у романi не це. Завдання письменника - показати доброту, благородство, прагнення до знань, надбань тогочасної культури. Грангузьє - добрий король, що намагається запобiгти вiйнi, кровопролиттю, вважаючи що це бiда для його народу. Та коли ворог все ж таки розв'язує вiйну, Грангузьє чинить вiдчайдушний опiр i перемагає.

В образах Грангузьє i Гаргантюа Рабле втiлює iдеал справедливого монарха, який захищає iнтереси народу i править ним за його згодою. Цi ж риси притаманнi й наймолодшому велетневi - Пантагрюелю. Вiд батька вiн успадкував не тiльки кращi людськi риси, а й гарячу любов до знань, до здобуткiв загальнолюдської культури. Для цього вiн вiдвiдує кiлька навчальних закладiв - Паризьку бiблiотеку, навчається у мiстах Пуатьє, Бордо, Тулузi, Бурже, Орлеанi

Рабле з гумором, iнколи з сатирою змальовує звичаї i методи навчання, що все ж таки не завадили здобути Пантагрюелю ступiнь лiценцiата права.

Дуже цiкаво читати сторiнки, присвяченi життю тогочасних студентiв. Вони нагадують українських бурсакiв своїми веселощами, життєлюбством, бешкетами, та водночас - iнтересом до знань. Характерно, що в рисах образу Пантагрюеля вiдсутнiй суспiльний пафос його батька, короля - реформатора Гаргантюа.

Тогочасна дiйснiсть, iсторiчнi подiї, коли гуманiсти-вольнодумцi опиняються пiд пресом жорстокої релiгiйної нетерпимостi, спричиняються до зображення Пантагрюеля тiльки у приватному життi. Та все ж i роман у цiлому, i образи королiв-велетнiв зокрема, залишають враження в контекстi iсторичної дiйсностi часу європейського Вiдродження - однiєї iз найцiкавiших сторiнок свiтової культури.

Iдеал щасливого суспiльства, яким його уявляв собi Франсуа Рабле, збiгається в часi з найвищим розквiтом мистецтва доби Вiдродження, а разом iз ним - з гуманiстичними прагненнями та пориваннями. Iз бiографiї Рабле ми знаємо, що багато рокiв вiн прожив у Iталiї, де на той час уже сформувалась культура, у центрi якої була людина - жива i водночас "надзвичайна, богоподiбна".

Як нам здається, такi люди не могли жити звичайним життям, у них повинно було бути все iнакшим - високим, iдеальним, щасливим. Таке мудро влаштоване суспiльство i показує Рабле у своєму романi - це телемський монастир, збудований за наказом Гаргантюа для ченця, брата Жана. Це один iз позитивних героїв роману, зовсiм не схожий на тих ченцiв, яких ми звикли бачити у кiнофiльмах чи на сторiнках книжок. Жан - це молода, життєрадiсна, чистосердечна, спритна та смiлива людина. Та i сам телемський монастир побудовано в нагороду за

1 2 3