Франсуа Рабле

його вiйськовi подвиги.

Сама назва "Телема" грецькою мовою означає "вiльне бажання". Тому тут зовсiм немає аскетичного життя, притаманного таким закладам. Приймають сюди не убогих i калiк, а здорових, красивих, сильних молодих людей, як чоловiкiв, так i жiнок. Незважаючи на те, що спосiб життя тут не пiдпорядковується суворим правилам, усi мешканцi монастиря живуть у повнiй згодi та гармонiї, вiдчувають один до одного повну повагу та взаєморозумiння. Це виявляється навiть у такому фактi, як бажання робити всiм товариством те, що хочеться кому-небудь одному.

Вражає нас також зображення помешкання ченцiв, краса його будiвлi, розумної розкошi побуту, прекрасної бiблiотеки з книгами, виданими на шести мовах. Все це пiдкреслює повноту буття, всебiчне задоволення духовних потреб людини.

Рабле у зображеннi телемського монастиря створив образ унiверсального суспiльства, що створює само себе. Це була спроба не тiльки показати епоху Вiдродження у час її найвищого злету, а й передати майбутнiм поколiнням iдеальну мрiю, що колись повинна здiйснитися.

Раблезіанський роман - це насамперед образчик ренесансного світосприйняття.         У французському фольклорі, звідки йдуть корені роману, Пантагрюель -  жартівник, пустун, дух моря і солі, що насилає на свої жертви невгамовну спрагу. Рабле трансформував його у велетня, що багаторазово збільшив свою спроможність викликати спрагу. Крім того, етимологія даного антропоніма також підкреслює семантику спраги: «Panta» - значить «всіх», «gruel» - спраглий

У Рабле були глибинні знання легенд про велетнів. Їм були тривко засвоєні теми, формули, структури популярних казок. Численні епізоди роману навіяні фольклорними мотивами (казкова країна, молочні ріки, кисільні береги). Але велич «Гаргантюа і Пантагрюеля» в тому, що сатира і фантастичні алегорії поступаються місцем поезії (в широкому розумінні) та  філософії, що приводить персонажей до відкриття мудрості в земних утіхах.

У своєму вступі до першої книги роману («Гаргантюа») Рабле вказує на приховане значення своєї книги, значення, яке потрібно вміти розгадати. От його слова:

 «. . . у книзі моїй ви знайдете зовсім особливий дух і деяке, доступне лише обраним навчання, що відкриє вам найбільші таїнства і страшні таємниці, що стосуються нашої релігії, так само як політики і домоведення».

Перша ідея історико-алегоричного тлумачення образів Рабле відноситься ще до XVI століття. Відомий історик другої половини цього століття Жак Огюст де Ту в книзі «Про своє життя» висловив наступне судження про Рабле: «Він написав чудову книгу, де з волею воістину демокрітівською і з глузуванням часто блазнівським і їдким і під вигаданими іменами він відтворив, як на театрі, всі умови людського і державного існування і виставив їх на сміх всьому народу».

У цьому судженні характерний ряд моментів: і універсальний народно-святковий характер сміху «над всіма умовами людського і державного існування», і демокрітівська воля цього сміху, і театрально-видовищний характер образів Рабле, і, нарешті, реальні історичні діячі під вигаданими іменами. Усе це судження людини XVI століття, що правильно вловила суть у творчості Рабле. Але в той же час це вже судження людини другої половини століття, для якого сміх Рабле часто звучить занадто по-шутівськи і який шукає під вигаданими іменами зовсім визначених осіб і зовсім визначені події, тобто починає переоцінювати алегоричний елемент творчості Рабле.

Не підлягає сумніву, що вже в XVI столітті склалася традиція підставляти під персонажі

1 2 3