Фрески та мозаїки як елемент оздоблення

зовсім не випадковий збіг назв! Діва Марія передає київським ченцям у Царгороді образ свого Успіння — як чудовий урок для нащадків учорашніх поган, котрі нині стали вже християнами й мають засвоїти велику й надихаючу правду нової віри. На Русі було відомо більше трьохсот іконографічних сюжетів зображення Богоматері. Найвідомішими є «Богоматір Володимирська» або «Боголюбівська», «Білозерська»,«Галицька», «Донська», »Корсунська», «Казанська», «Муромська» та інші. Дарування Богородичних ікон із Візантії не припиняється і в наступні віки. Найпоширенішим сюжетом були різні за внутрішнім духовним змістом і композицією зображення Діви Марії з її єдинородним Сином Ісусом: на весь зріст (Оранта, Знамення); сидячої (Одигітрія); коли вона ніжно пестить свого Сина (Милування, чи Ніжності, або грецькою мовою — Єлеуса, Гликофілуса); коли Ісус грається з Матір'ю (Гра) і навіть коли Діва Марія годує Сина молоком грудей своїх (Годувальниця, грецькою мовою — Галактотрофуса, латинською - Вірго Лактанс). Звичайно, не всі ці сюжетно-композиційні варіанти образу Богородиці однаково були поширені в Київській Русі в добу Середньовіччя. Мистці мали свої улюблені образи, наприклад сидячої Богородиці, Ніжності, а також трохи пізніше — образ Богородиці Покрови, котра тримає в руках свій омофор (рушник або покривало, своєрідний символ честі й чистоти), яким Божа Матір покриває віруючих людей, захищає міста, села й цілі країни.

Іконографічний канон суворо позначає, на якій руці Божа Матір повинна тримати Немовля, а, отже, до якої щоки буде торкатись Немовля. Христос також може бути зображений у різноманітному одязі та позах, суворо позначено Його рук і ніг – усе це складає канон тієї чи іншої ікони й визначає її назву.

Усі ці ікони, мальовані на дошках, стали цінуватися, мов святині, які пов'язували намальоване з дійсним образом живої Марії. Ікона стає символом віри, нагадуванням про євангельські події, заохоченням до молитви, атрибутом при здійсненні Богослужінь, епізодом з історії християнства й чудовим твором мистецтва з ідеальною гармонією кольорів, вишуканим ладом площин і ліній, вищим досягненням орнаментальне-декоративної організації храмового внутрішнього простору

Духовний і мистецький елементи поєднуються в іконі нероздільно.

Наприклад, ікона «Ніжності» (іл. 9), яка була привезена (згідно з поширеною версією) з Константинополя, стала загальнодержавною святинею Київської Русі-України. Можливо, вона знаходилася в Десятинній церкві чи в кафедральному Софійському соборі; але постійним місцем її зберігання було місто Вишгород, розташоване на Дніпрі, північніше Києва,— одна з резиденцій київських князів. Ця високодуховна й високомистецька ікона дістала тоді назву чудотворної Вишгородської. 1155 року князь-сепаратист Андрій Боголюбський (він задумав перенести столицю з Києва на північ держави) напав на Київ, зруйнувавши частину міста й пограбувавши храми, і вивіз чудотворну Вишгородську ікону до північного Володимира, що на ріці Клязьмі, перейменувавши її на «Владімірскую». Під такою зміненою назвою, на жаль, відома вона дослідникам. Тим часом 1480 року ікона була перевезена до Москви й поміщена в одному з соборів Кремля. Від 1918 року зберігалася у Третьяковській галереї в Москві як музейний експонат, а 1993 року повернена Московському патріархатові. Упродовж кількох століть Вишгородська ікона Богородиці вважається національною святинею православних росіян

Подібна історія й Белзької ікони Богородиці (іл. 27), її привезли в Україну з Візантії, і вона зберігалася в місті Белзі в Галичині. Ікона належить до взірця засмученої Діви Марії,

1 2 3 4 5 6 7

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні