ФРІДРІХ ШИЛЛЕР

який тактовно опікував Шиллера. Падіння Бастилії потрясло підвалини феодального світу. Історичний прогрес з філософської абстракції перетворився на відчутну реальність, рух історії прискорився. Філософське мислення Шиллера вловлювало закономірність часу. Невдоволений сучасністю, він пише вірш «Боги Греції» (1788), в якому бринить ностальгія за античним епосом. Поет уславлює язичницькі божества давніх греків. Античний світ Шіллер уявляє як осередок радості, любові й краси. Природа людською уявою була одухотворена й щедра до людини. Античні божества допомагають Шиллеру в побудові певної філософської концепції. Серед богів — благодійників людства — раз по раз виникають тіні міфічних істот, які втілюють лихі сили. Античний світ для нього тільки казка колишніх часів, минуле руйнується, щоб дати дорогу майбутньому. Нитка історії не переривається, людський прогрес неминучий, хоч би яку дорогу ціну слід було б за нього заплатити,— така основна думка вірша. Шиллер усвідомив, що на межі ХVІІІ-ХІХ століть прогрес людства не вдовольнить кожну людину в спробі досягти нею свого щастя. Ця ж думка розвивається в баладах Шиллера. Жанр балади відродили Гете і Шиллер, які вступили в дружнє змагання у створенні балад. Відбулося це в 1797 році, який вони назвали потім роком балад. Це був дуже важливий момент у житті Шиллера. Він жив у Веймарі з 1795 року, заступництво Еаксен-Веймарського герцога Карла Августа давало можливість без думки про заробіток писати вірші, п'єси, займатися філософією й історією
У цей період відбулося зближення з Гете, про що Шиллер мріяв давно. Балади Шиллера сприймаються як відгомін тих давніх часів, коли різного роду повір'я і перекази, живучи поряд з реальним життям, зливалися в примхливі фольклорні образи. У баладах найчастіше говориться не про якийсь конкретний історичний час, а про старовину як таку. Балади приваблюють і водночас лякають своїми дивовижними жорстокими сюжетами, вражають нез'ясованими таємницями природи. Так, у баладі «Іванові журавлі» поет наводить думку про невідворотність відплати за вчинене лихо. Якщо немає серед людей свідків учиненого, то сама природа карає, а злочинець неодмінно видає себе. Ніхто не має права піддавати життя героя тяжкому випробуванню, не можна двічі спокушати долю — такий очевидний підсумок балада «Водолаз», що стала відомою в нас з перекладу Жуковського за назвою «Кубок». Правителя автор звинувачує в жорстокості, а безодня вод зображена в розповіді водолаза дивною і разом з тим загадковою, як бурхлива стихія, що клекоче. У ряді балад сюжетним стрижнем стає іспит героя — перевірка його мужності, рішучості, відваги. Та коли, як це відбувається в «Рукавичці», життя людини піддають небезпеці, жартуючи, грають, ладні вірного лицаря зробити здобиччю хижих звірів, то герой має право повестися нечемно з дамою. У баладі «Полікратів перстень» тривожить уяву ідея невідворотності долі. Здається, правителю Самосу, в усьому щастить але що більше перемог, то більший жах викликають вони в його співрозмовника, який при останній радісній звістці квапливо покидає пестунчика долі. Важливе місце в поезії Шиллера посідає його «Пісня про дзвін», Що є гімном праці людини, уславлення її сили, розуму й сили її рук. Мова Шиллера звучить тут, як у проповідника, повчально. Він хотів, щоб все було засноване на розумному порядку, щоб людина безнастанною працею завжди досягала свого щастя. У цьому вірші позначився і шиллерівський страх революційних потрясінь. Для поета мир і злагода важливіші за соціальну боротьбу. Цю ж думку Шиллер
1 2 3 4