Фрідріх Шиллер

більший жах викликають вони в його співрозмовника, який при останній радісній звістці квапливо покидає пестунчика долі.

Важливе місце в поезії Шиллера посідає його «Пісня про дзвін», Що є гімном праці людини, уславлення її сили, розуму й сили її рук. Мова Шиллера звучить тут, як у проповідника, повчально. Він хотів, щоб все було засноване на розумному порядку, щоб людина безнастанною працею завжди досягала свого щастя. У цьому вірші позначився і шиллерівський страх революційних потрясінь. Для поета мир і злагода важливіші за соціальну боротьбу. Цю ж думку Шиллер розвиває й у своїх теоретичних роботах: «Листи про естетичне виховання людини», «Про наївну і сентиментальну поезію» (1795— 1796).

Протягом усього творчого шляху драма залишалася улюбленим жанром Шиллера («Док Карлос», 1787), всі його наступні драматичні твори засновані на історичному матеріалі.

Особливо плідним у плані драматургії було останнє десятиліття творчого шляху Шиллера. Вік створює такі драматичні шедеври, як трилогія «Валенштейн» (1799), драми «Марія Стюарт» (І800), «Орлеанська діва» (1801), «Вільгельм Телль» (1804). У цих творах художньому аналізу піддаються поворотні етапи в історії європейських народів. Останньою — незавершеною — драмою Шиллера став «Дмитро» (І 805) — з російської історії. Самозванець Дмитро в Шиллера щиро вірить у те, що він син Івана IV. Вимовляючи промову в польському сеймі, він намагається штовхнути поляків на похід проти Росії заради відновлення законної влади на московському престолі,

Визнання до Фрідріха Шиллера прийшло в Росі? з першою драмою «Розбійники», що у 1793 році була зіграна вихованцями шляхетного пансіону при Московському університеті

Шедеври Шиллера викликали інтерес у російських поетів і письменників. Представники різних літературних напрямків інтерпретували твори німецького поета, наголошуючи на тому, що особливо відповідало ідеям історичного етапу.

Смерть обірвала творчість поета-гуманіста в момент, коли його поглядам відкривалися нові обрії, коли його розпливчасті ідеали набували більш чітких обрисів і він починав вірити в політичну самостійність народу.  

«Підступність і любов» (1784) 

П'єса Шиллера «Підступність і любов» — це перша німецька політична драма. У ній безправ'я народу, який гнітила німецька влада, показано особливо драматично.

У «Підступності і любові» зіштовхуються два соціальних світи: придворно-дворянський, до якого належить і син президента фон Вальтера, який зобов'язаний цьому середовищу своїм відносно високим військовим чином і університетською освітою, і міщанство, до якого належить кохана Фердінанда Луіза Міллер, дочка придворного музиканта. Вони кохають одне одного. Фердінанд за своїм світосприйманням близький до темпераментних героїв «бурі та натиску». Натхненний любов'ю, він мріє про рівність і справедливість. Він марить про те, як поведе Луїзу до вівтаря, назве своєю перед цілим світом. У його очах вона не тільки йому рівна, але і єдино бажана, їхнє почуття викликає обурення батька Фердінанда, який надумав женити свого сина на леді Мільфорд, яка була коханкою герцога.

Любов Луїзи й Фердінанда трагічно приречена, бо вона підриває основи усталеного порядку, молоді герої стають жертвами придворних інтриг. У фіналі драми Фердінанд, помираючи, простягає руку батькові, який кається. Жест глибоко символічний і дуже характерний для Шиллера, герої якого ніколи не  кидають руки, простягненої заради примирення. Шиллер

1 2 3 4 5