Функції і майстерність пейзажу в художній прозі Івана Нечуя-Левицького

фоном для історичної канви окремих епізодів історичного роману "Єремія Вишневецький". Чітким малюнком проступив в листах та мемуарах, написаних Нечуєм у кінці життя.


Особливості зображення українського села у повістях І. Нечуя-Левицького

Багатющим джерелом для пізнання національного світогляду українського народу є творчість письменників-класиків, зокрема, І. Нечуя-Левицького.

Аналізуючи світоглядні особливості українського народу у етнографічно-фольклористичній розвідці “Світогляд українського народу”, І. Нечуй-Левицький підкреслював: “Всі образи для своєї релігії давні українці мусили брати з природи…”. Природа являлася українцям в геоморфічній та зооморфічній формі: “Небо здавалося українцям то полем, то морем…, хмари здавалися лісами, дібровами, скелями…, сонце – соколом…”.

Отже, релігійні уявлення тісно пов’язані з природою (бо українець жив у природних умовах), вона була йому зрозуміла, близька. У її поетизації сконцентровані розвинуті чуття прекрасного, любові, духовності, поривання до ідеального, неземного. Тісний зв’язок з природою сформував в українців мрійливість, чуттєвість, романтичність.

Ці риси українського національного характеру І. Нечуй-Левицький майстерно втілює, наприклад, в образі Лавріна, героя відомої повісті “Кайдашева сім’я”. “Молодий парубок сидів на возі і навіть не поганяв волів. Він задивився на річку, на зелені верби над водою… Лаврін дивився на річку і співав пісні”. Відчуття краси природи є виявом ліричності, багатства його душі. Чутливий до краси і ніжності, Лаврін щиро покохав Мелашку. Йому здавалося, що на побачення з дівчиною його “несуть крила…”

Епізодом зустрічі закоханих на природі письменник підкреслює, що за вдачею Лаврін – мрійлива і романтична натура, схильний співпереживати, збудливий і нетерплячий.

Глибоке відчуття краси природи українського села вказує на зв’язок українця з землею. Відомо, що вся стародавня культура українців зростала на культі землі, хліборобської праці. Хліборобство було для українців єдиною надією, мрією, ідеалом їхнього життя. Земля – основний елемент світобудови, головна ланка в світотворчому ланцюгу. Отож, найяскравішою рисою особистості українця є незвичайний, таємничий контакт із духом рідної землі.

Щасливим та багатим прагнув бачити І. Нечуй-Левицький життя українського народу. Разом з тим, реальне життя українського села, змальоване в творах письменника, різко контрастує з народним ідеалом: це солдатчина, кріпацтво, безземелля.

Автор показує як навколишнє середовище, природа впливають на характер українців. Тому введення ним у той чи інший твір елементів прекрасного (описи природи, обрядовий та етнографічний матеріали) треба розуміти не тільки як спосіб “оживити” розповідь, наблизити її до дійсності, але й як намагання показати світобачення людини.

Пейзажі, які майстерно вмонтовує Нечуй-Левицький у свої твори, є ніби продовженням думок і мрій персонажів, полем зіткнення переживань героя і життя природи. Так, поетична душа старого Панаса Крутя (“Рибалка Панас Круть”) може розкритися лише наодинці з чудовою природою. У таких випадках тональність пейзажу мотивована психологічним станом героя.

Отже, знову бачимо глибинний зв’язок людини з природою – чинник, який є головним для українців. Письменник підкреслює: “Пантеїстичний мотив зробив для українського народу всю природу живою, розумною, говорячою й думаючою. Од того любов до природи в піснях, надихана її живим духом”.

Усе нове в тематиці, соціальній характеристиці Нечуєвих персонажів органічно пов'язане з новою художньою манерою, що її створив сам письменник. Це

1 2 3 4 5 6